Олійний льон на початку 2000-х років тріумфально змінив статус занедбаної «нишевої культури» на «перспективну олійну». На насіння та олію стрімко зріс попит у ЄС та КНР. Зросла також пропозиція – у деяких країнах виробництво льону за останні 20 років збільшилося у декілька десятків разів у порівнянні з початком сторіччя. Площа посівів олійного льону в Канаді у 2020 становить біля 0,8 млн га, таку ж саме площу займають посіви льону у РФ. За площею посівів лідером є Казахстан – понад 1 млн га, але не за врожайністю. Канада є визнаним експортером лляного насіння (32% світового експорту в 2019 році), РФ – на другому місці (26%), а Казахстан – на третьому (19%).
Україна, на жаль, у виробництві олійного льону «пасе задніх» – площа посівів цієї культури у останні роки не перевищує 20 тис. га. Слід зауважити, що відстань від України до Бельгії (найбільшого у ЄС імпортеру олійного льону) значно менша, ніж відстані між Бельгією та Казахстаном. Навіть менша, ніж між Бельгією та РФ. Аграрії з цих країн вивозять свій врожай олійного льону бельгійцям, а українські фермери скаржаться на долю, погоду та коронавірус.
Для Півдня України олійний льон – це не ще одна прибуткова культура. Це реальна альтернатива «королю олійних» – соняшнику. У посушливих умовах реальна врожайність насіння льону не поступається врожайності соняшника – від 1 до 1,5 т/га. Від сівби до жнив олійного льону проходить 3-3,5 місяців, тому між жнивами та сівбою наступної культури є досить часу для знищення бур’янів та (у разі потреби) підготовки ґрунту. Льон не залишає «у спадок» наступній культурі стійку до гербіцидів падалицю, не накопичує збудників хвороб та багатоїдних шкідників.
Вирощування льону не вимагає складних операцій та значних витрат. Льон має мінімальні вимоги до фізичних властивостей та родючості грунту, задовольняється невеличкою нормою мінеральних добрив та помірним запасом вологи у ґрунті. Проте, він не завжди витримує тривалу посуху. Дефіцит води та надлишок температури повітря є головними перешкодами для цієї культури.
Звісно, що дефіцит вологи можна компенсувати за рахунок штучного зрошення. Але олійний льон традиційно вирощується на незрошуваних землях. Тому проблему недостатнього забезпечення вологою потрібно вирішувати іншим чином. Наприклад, змінити не зовнішні умови, а саму рослину. Тобто використовувати ранньостиглі посухостійкі сорти, які встигають сформувати урожай ще до настання спеки та пересихання кореневовмісного шару ґрунту.
На жаль, зменшення тривалості вегетаційного періоду на 7-10 днів негативно впливає на продуктивність рослин. Вегетація більшості сортів олійного льону в умовах Півдня України триває не більше 70-80 днів, її скорочення до 60-65 днів зменшує врожай щонайменш на 15-20%.
Селекція на посухостійкість дозволяє зменшити збитки, але не вирішує проблему. На жаль, скоростиглість (скорочення тривалості вегетаційного періоду) погано поєднується з посухостійкістю та високою врожайністю. Існує взаємозв’язок між посухостійкістю та розвитком кореневої системи, глибиною проникнення коренів у ґрунт та висотою (довжиною стебла) рослини, висотою рослини та тривалістю вегетаційного періоду.
Коріння льону проникає у ґрунт на глибину, яка приблизно в два рази перевищує висоту надземної частини. Добре розвинена коренева система може використовувати запаси вологи, які накопичилися за осінньо-зимовий період.
Але рослини з потужною глибокою кореневою системою формують надземну частину відповідної висоти. І навпаки. У рослини зі стеблом довжиною 0,7 м коріння може «закопатися» у ґрунт на 1,5 метра, а довжина коріння у рослини висотою 0,4 м є в два рази меншою – щонайбільш 0,8-1,0 м. Ранньостиглі рослини, зазвичай, мають невисоке стебло. Та, як наслідок, мають «неглибоке» коріння. Перевага ультраранніх сортів олійного льону в швидкості розвитку має негативну сторону – рослини мають обмежений доступ до запасів вологи у глибоких шарах ґрунту. Ситуація дещо нагадує відомий жарт на тему реклами: «швидко, дешево, якісно – оберіть два з трьох». Для сортів льону це може мати вигляд «скоростиглий, посухостійкий, високоврожайний – виберіть щось одне».
Для того, щоб рослини встигли завершити свій розвиток до спеки у червні-липні, існує досить просте рішення: «зсунути» початок вегетацїї на більш ранні строки. Тобто посіяти льон на 2-3-4 тижні раніше. Або навіть наприкінці зими – у лютому.
Посів в ранні терміни дозволяє «перетягнути» вегетацію льону на період з помірною температурою, «випередити» спеку та ефективно використати накопичену у ґрунті вологу. Проте, за ранніх строків сівби існує ризик пошкодження сходів морозом. Сходи ярого льону можуть витримати зниження температури до мінус 5-6°С. Навіть тривале та неодноразове. На півдні України посів в кінці другої – на початку третьої декади березня дозволяє «розминутися» сходам льону з весняними заморозками. Але, на жаль, не завжди: у квітні 2020 року деякі ранні посіви льону добряче «підмерзли».
На півночі країни відносно «безпечні» терміни посіву – початок другої декади квітня. Сіяти раніше, звісно, можна, але ризик загибелі посівів зростає до 50/50 при сівбі у березні чи лютому. При підзимніх посівах (наприкінці листопада – у першій половині грудня) шансів вижити у посівів ще менше.
СІВБА ВЗИМКУ?
Навіщо сіяти олійний льон восени, під зиму? По-перше, це дає змогу зробити це неквапно та якісно. По друге, у роки з дуже ранньою теплою весною сходи з’являються своєчасно та рослини встигають «вхопити вологу» корінням.
Тому у деяких країнах (Узбекистан, Туреччина, Сирія, Афганістан) льон сіють рано взимку: ризик того, що сходи змерзнуть є меншим, ніж ризик загибелі «звичайних» весняних посівів від посухи. На півдні України використовувати цю технологію ризиковано, але іноді ризик є виправданим.
Якщо висіяне в холодний ґрунт (2-3°С) насіння не занадто поквапилося та сходи з’явилися вже навесні, рослинам загрожує лише тимчасове зниження температури. Цю неприємність вони можуть пережити. Якщо сходи з’явилися восени або взимку (у теплі «вікна»), вони гинуть майже зі 100% гарантією.
Рослини олійного льону без снігового покриву витримують мороз до мінус 5°С. Але при подальшому зниженні температури до мінус 8°С у рослин замерзають листя, а потім промерзає нижня частина стебла. Навіть одноразове нетривале зниження температури до -10-11°С «вбиває» рослини. Осінні сходи олійного льону зазвичай гинуть наприкінці січня або початку лютого.
Проте, з цього сумного правила є винятки. Існують морозостійкі сорти олійного льону, які витримують навіть суворі зимові морози. При сівбі наприкінці вересня – у середині жовтня рослини морозостійких сортів встигають своєчасно «загартуватися» та підготуватися до зими.
Вегетація осінніх посівів льону поновлюється навесні. Завдяки тому, що майже половина онтогенезу (розвитку) рослин відбулася ще восени, зимуючі сорти завершують вегетацію на місяць-півтора раніше, ніж рослини весняних посівів. Це дозволяє уникнути небажаної для льону спеки та дуже економно та ефективно використати запаси вологи.
Кращі умови для розвитку та краще забезпечення вологою позитивно впливають на продуктивність рослин – врожайність осінніх посівів зимуючого льону щонайменш на 20-25% вища за врожайність весняних посівів звичайних сортів цієї культури.
Зимуючий олійний льон вирощують у Британії, Франції, Канаді та США. Намагаються (триває реєстрація сорту) вирощувати в РФ. А в Україні, у найкращому випадку, десь хтось чув, що такі сорти є. Але не у нас. При тому, що перші спроби створити морозостійкий олійний льон розпочиналися у СРСР майже 80 років тому.
ЗИМУЮЧИЙ ЛЬОН
Перші дослідження по створенню зимуючих форм льону почалися у ВНИИМК (Всесоюзний інститут олійних культур) наприкінці 40-х років ХХ сторіччя. Селекціонери відібрали форми льону, які при додатковому утепленні кореневої шийки рослин соломою або тирсою витримували -11°С. Вони виявилися перспективними для сівби у ранні строки навесні, але для сівби восени біли надто «тендітними» – не витримували морозів. Подальшого розвитку у СРСР цей напрямок селекції не мав.
Більш успішною виявилася робота французьких селекціонерів. У 1960-і роки вони створили морозостійкий сорт Oliver. Його вирощували (та вирощують) у відносно теплих регіонах Франції і Британії. Проте, він добре зимує в країнах Північної Європи. При сівбі наприкінці серпня – на початку вересня рослини встигають «загартуватися» та витримують морози до мінус 15-17°С. Жнива відбуваються на початку червня, тобто на 1-1,5 місяці раніше, ніж збирають врожай «звичайних» посівів льону.
Подальший відбір та схрещування поліпшили морозостійкість «нащадків» сорту Oliver. Сорти Wintalin, Arctica, Fjord, Nordica, Alpaga вирощують на півночі Франції (Нормандія) та Великобританії (Норфолк, Шотландія). У британських дослідах сезону 1995/96 рр. врожайність сортів зимуючого льону Arctica і Oliver при осінньому посіві була на 55% вище, ніж середня врожайність семи сортів ярого льону, висіяних в середині березня. Та на 78% більше, ніж середня врожайність ярих сортів при посіві в середині квітня. Урожайність зимуючих сортів при посіві навесні була на рівні звичайних ярих сортів олійного льону. Дослідники зробили висновок, що перевага зимуючих сортів пояснюється не високим потенціалом продуктивності цих сортів, а більш ефективним використанням рослинами ґрунтової вологи при сівбі восени.
Здобутки західноєвропейської селекції зимуючого льону «реанімували» російські досліди у цьому напрямку. Проте, росіяни не стали «винаходити велосипед» та використали створені французькими колегами сорти. У вже згаданому ВНИИМК (зараз він «всеросійський» а не «всесоюзний») на основі сорту Oliver створили сорт Снігурок (морозостійка лінія ХФЛ-М/13), який витримує-22°С без снігового покриву. Середня врожайність цього сорту при сівбі восени сягає 24 ц/га. Це на 8 ц/га вище, ніж врожайність того ж сорту при сівбі навесні на тому ж полі. Для аграріїв цей сорт буде доступний з 2022 року, після державного сортовипробування і офіційного занесення до реєстру.
Технологія вирощування зимуючого олійного льону в РФ ще не розроблена, тому «списати» у сусідів особливості сівби, мінерального живлення та захисту не вдасться. Та й навіщо це, якщо можна адаптувати багаторічний досвід фермерів Західної Європи? Британців, наприклад.
БРИТАНІЯ: ЛЬОН ЗАМІСТЬ РІПАКУ
У Британії деякі фермери вирощують зимуючий льон як альтернативу озимому ріпаку. Площа посівів озимого ріпаку в Британії скорочується п’ятий рік поспіль. Хрестоцвітна блішка, яку складно контролювати без неонікотиноїдів (заборонених в ЄС), слимаки (шкідник №1 у Британії) та бур’яни значно ускладнили захист ріпаку та збільшили витрати на захісні заходи. До того ж, британцям заборонили спалювати солому. Місцеві фермери традиційно готували поля перед посівом ріпаку за допомогою «сірника», тому після заборони палити рослинні рештки у деяких з них з’явилося питання «як жити далі». Тобто, що сіяти замість примхливого, тендітного та дуже витратного озимого ріпака. Одним з найкращих кандидатів є зимуючий льон.
При осінньому посіві олійного льону сходам цієї культури хрестоцвіті блішки шкоді не завдають – восени шкідник вже «відпочиває». Слимаки теж не створюють проблем – мікроклімат в посівах льону не відповідає їх уподобанням (занадто сухо та сонячно). Тому витрат на захист посівів льону від шкідників восени – нуль.
Для контролю бур’янів у посівах льону можна використовувати відносно дешеві гербіциди. До того ж, значний інтервал між збиранням попередника та сівбою дозволяє якісно «почистити» поле до сівби гербіцидом суцільної дії.
Витрати на мінеральне живлення олійного льону майже вдвічі менші за витрати на добрива для озимого ріпаку. В Британії олійний льон підживлюють азотом дрібно: 40-50 кг д.р./га у березні і ще 50-60 кг д.р./га перед цвітінням у квітні. Під передпосівну культивацію чи при сівбі азотні добрива не вносять взагалі або (на бідних ґрунтах витрачають щонайбільш 15-20 кг д.р./га).
Якщо восени ґрунт містить багато азоту, це провокує вилягання посівів через надмірне видовження стебел. На таких ділянках ріст стебла льону стримують за допомогою ретардантів. При довжині стебла 20 см британці використовують препарати з д.р. тебуконазол або метконазол. Якщо після першої обробки ретардантами стебло продовжує витягуватися, посіви обробляють препаратами з д.р. паклобутразол (Toprex). Діючі речовини ретардантів з хімічної групи триазолів мають ще додаткову фунгіцидну дію. Якщо вміст мінерального азоту у ґрунті не перевищує оптимальні для олійного льону межі, внесення ретардантів є зайвим. На посівах озимого ріпаку в Британії осіннє внесення ретардантів є обов’язковим елементом технології. Тому перелік переваг льону перед ріпаком можна доповнити пунктом «економія на добривах та ретардантах».
Перевагою олійного льону є можливість посіву подальшої озимої культури без пошуків відповіді на питання «а що робити з пожнивними рештками?». Після збирання олійного льону рослинних залишків значно менше, аніж після ріпаку. До того ж, жнива зимуючого льону завершуються тоді, коли збирання врожаю озимого ріпаку ще навіть не починалося.
Коренева система льону розпушує ґрунт та покращує його структуру. Рослини льону живуть у симбіозі з ґрунтовими грибами та утворюють мікоризу. Це стимулює біологічну активність ґрунту та сприяє пригніченню патогенної мікрофлори. Ріпак, до речі, як і більшість хрестоцвітних, мікоризу не утворює. Тому у «мікробіологічному» сенсі льон краще впливає на ґрунт, аніж ріпак.
РАННІ СТРОКИ, СКРОМНІ НОРМИ
Для успішного проростання глибина загортання насіння не повинна перевищувати 3-4 см. «Ідеальна» глибина посіву – від 2 до 3 см. Посівне ложе повинно бути твердим. Саме тому олійний льон доцільно сіяти No-Till сівалкою. Якщо перед посівом проводять поверхневий обробіток ґрунту, необхідно сформувати неглибоке, але тверде посівне ложе. Для економії часу доцільно використовувати для передпосівної підготовки комбіноване знаряддя на кшталт компактора (компактомата).
Оптимальний термін сівби зимуючого олійного льону у Франції – з 15 вересня по 20 жовтня. У Британії посів проводять з початку вересня (на півночі) до початку жовтня (на півдні). Перед завершенням вегетації восени висота рослин олійного льону повинна бути не менше 5 і не більше 15 см.
Норма висіву насіння зимуючого льону майже вдвічі менша, ніж норма висіву ярого. Цілком достатньо 450 насінин/м², це приблизно 30-35 кг/га.
Сходи олійного льону є слабкими конкурентами бур’янів, тому падалиця попередньої культури та бур’яни необхідно своєчасно знищувати. Важливо позбавити сходи у перші 3-4 тижні після їх появи від конкурентів. У Британії використовують дві тактики:
1) провокацію проростання бур’янів та «зачистку» поля перед посівом гербіцидом суцільної дії;
2) внесення ґрунтових гербіцидів. Іноді використовують страхові препарати, зокрема – при вирощуванні льону по No-Till технології.
Найбільш популярними гербіцидами ґрунтової дії є препарати з д.р. трифлуралін (Treflan), тріаллат (Avadex, Avadex 15G Excel, Avadex Factor) та мезотріон (Callisto). Препарати трифлураліну вносять на поверхню ґрунту перед сівбою або (найкраще) безпосередньо після сівби (до появи сходів!). Трефлан вносять поверхнево, у ґрунт не заробляють: внесення трифлураліну у ґрунт перед посівом з подальшою культивацією зменшує кількість сходів культури в середньому на 25-30%.
Для контролю злакових бур’янів британці використовують ґрунтові препарати з д.р. тріаллат, а якщо на поле прогнозується змішаний тип засміченості, то вносять суміш препаратів тріаллата і мезотріону.
Для контролю дводольних бур’янів у вегетуючих посівах використовують препарати з д.р. бромоксініл (Maya), амідосульфурон (Eagle), бентазон (Basagran), метсульфурон-метил (Jubilee SX, Ally). Проти злаків проводять обробку препаратами з д.р. клетодим, квізалофоп-П-тефурил, феноксапроп-П-етил, флуазифоп-П-бутил.
Тактика контролю бур’янів і вибір гербіцидів залежать не тільки від кількості та видового складу бур’янів, а й від очікуваної врожайності та вартості збереженої частини врожаю. У Британії, наприклад, внесення препарату метсульфурон-метилу окупається мінімальною кількістю збереженого врожаю (0,1 т/га), внесення трифлураліну окупається 0,3 т/га насіння, а бентазон або мезотріон доцільно застосовувати тоді, коли збиток від бур’янів перевищить 0, 5 т/га.
Британська технологія захисту і мінерального живлення зимуючого льону потребує адаптації до умов вирощування льону на Півдні України. Максимальна врожайність зимуючого олійного льону у виробничих умовах на Півдні України сягає 2,5 т/га, в середньому можна розраховувати на отримання 2 т/га на відносно родючих і 1,5 т/га на малородючих ґрунтах. Тому деякі гербіциди, які використовують британці, є занадто «коштовними» для південного степу України. Мінеральне живлення також доцільно дещо скоротити – для отримання 2 т/га насіння олійного льону досить 80 кг д.р. азоту/га. Половину норми доцільно вносити восени (в амонійній або амідній формах), другу половину – навесні (КАС, сульфат амонію або карбамід).
Проте, деякі елементи технології можна просто «списати». Зокрема, терміни посіву, норми висіву, вимоги до попередника і посівного ложа. Для британських фермерів олійний льон – це «дублер» озимого ріпаку, але на Півдні України цю культуру доцільно сприймати як «дублера» та «партнера» соняшника. Тобто культуру, яка може якісно «розбавити» сівозміни з двох, трьох або (це дуже рідко!) чотирьох культур.
Олександр Гончаров
