Сьомий раз за роки незалежності ми стоїмо перед вибором, кому довірити долю України, долю кожного українця.
Верховна Рада — це колективний орган, а тому за результати його роботи відповідає кожен його член без винятку. Якщо цей орган виправдовує нашу довіру, виконує все, що обіцяє, то честь йому і слава, а якщо ні, то усім депутатам ганьба і їх обирати більше не варто. Вочевидь, що вибори за закритими партійними списками підкинуть нам багато скомпроментованих кнопкодавів, прогульників та мовчунів. Їх нові обіцянки будуть такі ж самі брехливі, як і в минулі рази.
Якщо життя нас дечому навчило, то мусимо прискіпливо оцінювати кожного кандидата на його чесність, правдивість, вболівання за людей, любов до свого краю та України не показну, а щиру. Ми змушені вибирати тих, які здібні вирвати країну з прірви, над якою вона повисла. Хазяйнувати у державі може лише той, хто успішно хазяйнує у своєму господарстві, своєму селі, демонструючи турботу про благополуччя людей, робить свій внесок у покращення добробуту, культури та життя людей, що оточують його. Піклуватись про землю, збереження її родючості, любити свій край може той, хто виріс на цій землі, працює, вріс в неї корінням. Чужинець не буде турбуватись ні про землю, ні про людей. Тож обиратись він має там де живе, не ховаючись від людей, що його добре знають. Депутат повинен не лише володіти проблемами виборців свого округу, але й знати як їх вирішити і вміти відстоювати інтереси громад перед державними органами, контролювати формування та використання бюджетних коштів.
Мені довелося бути присутнім на зустрічі виборців Веселинівського району з кандидатом у депутати Верховної Ради по мажоритарному виборчому округу №131 Гасюком Анатолієм Петровичем – головою успішного аграрного господарства «Гарант Агро». З виступів присутніх, а їх було понад 500 осіб, відчувалось, що ця людина користується надзвичайно високим авторитетом і повагою жителів не лише Веселинівського району, а й сіл сусідніх районів. Гасюк А.П. любить землю, піклується про збереження її родючості та розвиток свого краю. Робить великий внесок у соціально-культурний розвиток селища, витрачаючи на ремонт шкіл та дитячих садків, стадіонів, газифікацію та водопостачання кошти свого господарства, витрачаючи щорічно 1.5-2 млн гривень. Це зовсім не те, що поставити лавочку, або поміняти шибки у вікнах будинків, чи обладнати дитячі майданчики у місцях для дітей, де їх майже немає за бюджетні (наші з вами кошти), як це роблять діючі депутати, не забуваючи приліпити табличку, що це зроблено наче ними.
За вагомий внесок у розвиток с/г виробництва Гасюку А.П. присвоєне почесне звання «Заслужений працівник с/господарства». Анатолій Петрович займається політичною діяльністю. Декілька років тому він був обраний Головою Миколаївської регіональної організації Аграрної партії України, і демонструє високі організаторські здібності. Буквально за 3 роки він зумів з практично зруйнованої політичної організації заново відтворити сітку партійних осередків в усіх районах області та забезпечити вибори їх членів депутатами районних та селищних Рад. Це дозволяє представникам аграрного сектору активно впливати на прийняття рішень в інтересах розвитку сіл.
Виборці зробили правильний висновок, що саме Анатолій Петрович Гасюк проявляє високий професіоналізм та організаторські здібності як керівник великого агропідприємства, високу політичну активність у роботі Аграрної партії України, а тому одностайно підтримали його кандидатуру для обрання депутатом Верховної Ради України. Після закінчення зборів я мав можливість поспілкуватись з кандидатом у депутати Верховної Ради України А.П. Гасюком, а саме дізнатись про те, як він буде вирішувати оголошену ним програму дій у Верховній Раді України в разі його обрання депутатом. Зокрема про земельні відносини та ринок землі, підтримку фермерів, загалом економічного зростання аграрного сектора та створення робочих місць на селі. Забезпечити розвиток інфраструктури, відновлення доріг, покращення медичного обслуговування на селі тощо.
– Анатолію Петровичу, поговоримо про земельні відносини. В чому Ви бачите основні проблеми і як їх вирішувати, зокрема питання ринку землі?
– Держава не готова до справедливого і не корумпованого ринку землі. І хоча невизначеність зі строками використання орендних паїв негативно впливає на інвестування с/г виробництва і гальмує розвиток села, не можна допустити «дерибану» землі і за безцінь віддати її монополістам чи іноземцям. Адже по факту кадастру землі немає, ціна на неї не визначена, бо 1200 дол. США за 1 га безцінного чорнозему це не 70 тис. дол. США за швейцарську, не 32 тис. дол. США за німецьку, і навіть не 10 тис. дол. США за малородючу польську землі. У земельних відносинах більше запитань, ніж відповідей. Проте нескінчений мораторій на продаж землі до встановлення цивілізованих умов ринку користі не приносить, бо депутати в цьому не зацікавлені. Для розвитку АПК питання землі ключове. Адже не маючи права власності на неї, виробник ризикує вносити інвестиції у її розвиток.
– Наступне питання Вашої програми — відродження тваринництва. Наскільки воно наразі важливе?
– Без тваринництва сільське господарство приречене на самознищення. Наші можновладці вихваляються, що Україна лідирує в експорті зерна, не розуміючи,що для країни це ганьба. Як писав академік Д.М. Прянишніков: «Експортують зерно економічно відсталі країни, тоді як розвинені використовують у себе зерно не лише власне, а й імпортоване. Експортом зерна ми прирікаємо власне населення на вегетаріанське харчування». І саме цього ми «досягли» за 30 років недолугого керівництва Державою.
Буквально декілька цифр. У 1988 році 62.5% валової продукції с/г виробництва припадало на продукцію тваринництва і лише 37.5% – на рослинництво. Якщо тоді поголів’я ВРХ було 26 млн голів, то тепер – менше 4 млн, або в 6,6 разів менше. Поголів’я корів зменшилось з 8,6 до 2 млн, або у 3,5 разів. Тому ми вживаємо іноземні сири та інші молочні продукти. Ще 2 роки тому Україна продавала якісну свинину за кордон. А у 2017 році Україна ввезла 8 тис. тонн свинини, а в 2018 році — 44 тис. тонн, і це ще не кінець. Адже поголів’я свиней скоротилось з 19,3 млн голів до 3,37 млн на кінець 2018 року, або у 5,7 разів. Фіскальний прес на виробників молока і м’яса робить ці галузі нерентабельними, не дозволяє замінювати вітчизняні низькопродуктивні породи тварин на закордонні високопродуктивні та не стимулює вкладати інвестиції у цю галузь. Заміна ПДВ на молоко і м’ясо адресними (читай для особливих) дотаціями збільшили строки окупності інвестиційних проектів в 3-4 рази — з 2-х до 6-8-ми років. Перш за все фіскальний зашморг накинутий на малі ферми та особисті селянські господарства, де найбільше поголів’я тварин, а державні дотації отримують декілька монополістів і це все виправдовується меморандумом з МВФ і Світовим банком. А хто ж підписував цю кабалу з «благословення» нардепів, борців і вболівальників за долю українців? Хто голосував за той бюджет? У результаті вживання м’ясомолочних продуктів українцями зменшилось у 2 рази у порівнянні з 1988 роком.
– Проте є якийсь позитив у функціонуванні с/г виробництва? Наприклад, експорт зерна приносить 40% валютної виручки, хіба це погано?
– Пам’ятаєте притчу про те, як мати та дочка торгували на базарі? Після того як продали половину товару, дочка сказала: «Мамо, кінчайте торгувати, бо немає чим здачі давати». Щось подібне маємо з експортом зерна. Україна експортує 40 млн т зерна. У цьому зерні відправляється за кордон елементів живлення на суму біля 150 млрд грн., що містяться у 2.8 млн т різних мінеральних добрив, а вторгували ми за зерно 180 млрд грн. Позитивне сальдо складає всього 30 млрд грн., які потрібно витратити на засоби захисту рослин, заробітну плату, обробіток ґрунту, посів та збір урожаю, податки. Але ми не маємо збитків, бо не купуємо 2.8 млн т добрив, а лише частину їх повертаємо у ґрунт. Це прискорює виснаження наших ґрунтів. Ми вже відчуваємо, що запаси гумусу у ґрунті за останні роки зменшились на 25-30%, і щорічно зменшуються на 11-12 млн т. У результаті 16 млн га земель мають дуже низький вміст гумусу та 21 млн га – низький. Тобто прогресує деградація ґрунтів. Тож виходить, «овчинка выделки не стоит».
– Який вихід з цього становища Ви бачите?
– Перш за все, потрібно відродити майже знищене тваринництво та переробку с/г продукції хоча б до рівня кінця минулого століття. У 1988 році частка продукції рослинництва у валовому продукті АПК була 37,5%, а тваринництва – 62,5%, тепер з валового продукта сільського господарства на долю рослинництва припадає 61,3%, а тваринництва – лише 38,7%, тобто все навпаки. Якщо тоді у валовому продукті АПК частка сировини була 47%, а переробки – 33,6%, то тепер про переробку окрім олії і овочів годі й говорити. У Миколаївській області з великим індустріальним потенціалом був добре розвинений аграрно-промисловий комплекс. Область виробляла 2,2 млн т зерна, 156 тис. т цукру, 808,5 тис. т молока, 214,4 тис. т м’яса, 490 млн шт яєць, і населення споживало по 72 кг м’яса, 316 л молока, 56,3 кг цукру, 19,4 кг риби і морепродуктів та іншіх харчових продуктів на рік. Працювало 88 харчових і переробних підприємств, в тому числі: 2 потужних цукрових заводи, Вознесенський, Первомайский, Миколаївський м’ясокомбінати, Миколаївський та Первомайський птахопереробні комбінати, кондитерська фабрика, макаронна фабрика та майже у кожному районі – харчосмакові фабрики, молочні і консервні заводи тощо. На цих підприємствах працювали тисячі робітників. В кінцевому результаті з 1 тонни зерна отримували продукції вартістю в 3-4 рази більше, ніж вартість зерна.
– За які кошти відновлювати економіку АПК?
– Потрібно виробити найприорітетнішу програму, на виконання якої акумулювати різні джерела фінансування як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Одночасно зменшивши тиск на аграрний бізнес. Це і повернення ПДВ, цільові кредити за низькими відсотками та встановлення жорсткого режиму економії у державі в цілому. Значно скоротити витрати на утримання занадто роздутої армії чиновників. Нам не обійтись без іноземних інвестицій та на перешкоді стоїть тотальна корупція, рейдерство та беззаконня. Потрібно заохотити чи примусити українців повернути кошти з офшорів і вкладати їх в розвиток економіки України. Жоден депутат самотужки це зробити не зможе, але я сподіваюсь, що у новому парламенті буде багато однодумців.
– Про дороги. Як відомо, на півдні їх взагалі немає. Як виправити становище. Де брати кошти?
– На будівництво доріг виділяються великі кошти. Але використовуються вони не зовсім правильно. Добре, що будуються добротні дороги з Польщі до Вінниці, добре що в Києві збудували міст зі скла. Проте погано, що у припортових областях – Миколаївській та Одеській, де перевозяться майже всі експортні та імпортні товари на багатотонних автопоїздах, грошей на ремонт та відновлення доріг виділяється вкрай мало. Більше того, навіть мізерні кошти, виділені з державного бюджету – 1 млрд гривень – в Миколаєві не освоїли. Отож, потрібно було б починати будівництво доріг не з Гданська до Вінниці, а з Миколаєва до Умані, де їх практично немає. По-друге, потрібно справедливо розподіляти акцизний збір з продажу пального і залишати його там, де заправляється транспорт, а не акумулювати його у Києві і розбазарювати. По-третє, потрібно забезпечити дієвий контроль за перенавантаженням автотранспорту. Для цього не потрібні витрати, бо вагові комплекси закуплені, але на жаль «куплені» і контролери, і тут потрібно просто навести лад. Четверте, портові збори. Їх левова частина мала б направлятись на розбудову та утримання транспортної інфраструктури та екологію в припортових регіонах. На жаль, проблема відродження села багатогранна і вирішуватись вона має комплексно. Тож закінчення війни та спрямування ресурсів на відродження села в країні мають бути пріоритетними.
– Але є ще місцеві проблеми. Їх теж потрібно вирішувати.
– Звичайно. І тут потрібно мобілізувати усі наявні ресурси та належну частку з Державного бюджету. Адже загальнодержавні і місцеві проблеми взаємопов’язані. Я йду в депутати Верховної Ради України, щоб впливати на вирішення цих складних питань.
Інтерв’ю підготував Іванчук М.Д.
