Чи існує оптимальна технологія вирощування озимих зернових за умов критичної нестачі вологи
Озима пшениця – це культура, на яку фермери однаково щиро моляться в різних куточках світу. Навіть там, де разюче відрізняються ґрунтово-кліматичні умови. Озиму пшеницю можна вирощувати за інтенсивною технологією в зоні достатнього зволоження і отримувати по 100-120 ц/га. Та водночас ця культура непогано показує себе за відверто несприятливих умов вегетації, забезпечуючи бодай невелику, але позитивну рентабельність вирощування.
Останній аспект дуже важливий, адже якщо фермер отримує внаслідок об’єктивних чинників не 70-80 ц/га з 1 гектара, а удвічі, а то й втричі менше, то він змушений дуже ретельно працювати над технологією вирощування пшениці. В цьому разі слід метикувати не над тим як інтенсифікувати технологію, а як зробити так, щоб зберегти вологу і внести саме стільки добрив і ЗЗР, щоб не «прогоріти» і отримати хоча б мінімальний прибуток.
В Україні озима пшениця є рятівною культурою у більшості південних і східних господарствах, оскільки перебуває в статусі чи не єдиної альтернативи всюдисущому соняшнику з не менш всюдисущим вовчком. До того ж, якщо соняшник досить часто не витримує дикої спеки і дефіциту вологи, заводячи господарство у мінус, то озима пшениця, зазвичай, цей мінус вирівнює, хоча й у неї трапляються провали.
При цьому посіви озимої пшениці можуть демонструвати в однаково посушливих умовах досить різні результати в різних господарствах. Десь можуть зібрати по 40-50 ц/га, а то і більше, незважаючи на спеку, а десь – 20-25 ц/га. Відповідно, потрібно говорити про те, що при вирощуванні цієї культури бажано орієнтуватися на два взаємопов’язані завдання. Перше – мінімізація витрат із закладкою очікуваної рентабельності в розрахунку на результат по врожайності нижче середнього. І друге – оптимізація технології з метою пом’якшення впливу стресових факторів на сходи рослин.
На чому економлять в господарствах, де вирощують озимі культури, і на чому економити в жодному разі не можна?
Скільки господарств – стільки і підходів.
Скажімо, чимало фермерів у самому серці Степу ані на йоту не відходять від класичної технології, прописаної ще у радянських підручниках із землеробства. Зорали землю (як варіант – здійснили глибоке розпушування), пустили культиватор чи борону, посіяли пшеницю – і так з року в рік. Головний розрахунок тут на те, що пощастить з опадами – або восени, або навесні, або влітку. Глибокий механічний обробіток ґрунту прибирає частину бур’янів, оборотом пласта стерня заганяється на глибину і якщо проскочить вдало хоча б зо два гарні дощі, то озима пшениця може «вистрілити».
Недоліки такої технології відомі. По-перше, вона не працює в посушливі роки, а по-друге, сукупні витрати невиправдано високі як для зони ризикованого землеробства. Спалити понад 50 літрів пального на гектар – це дуже дорого для степового господарства.
Чимало дрібних господарств в степових регіонах впадають в іншу крайність, практикуючи щось середнє між No-Till і Mini-Till, запускаючи по стерні дискову борону на глибину від 3 до 6 см. Після проведеного обробітку на рівні посівного горизонту проводиться висів у начебто закриту вологу. Якщо вона там, звичайно, залишилася.
Система мінерального живлення при цьому безпосередньо залежить від фінансових можливостей і фантазії фермера. Хтось розкидає трохи азоту під дискування, хтось вносить широкий спектр гранул при посіві (від селітри – до складнорозчинної NPK), а хтось і зовсім залишає це питання відкритим.
Обидва ці підходи хоча і мають право на життя, проте при розробці бюджетної технології вирощування озимої пшениці слід почати з головного – наших можливостей.
Ми повинні чітко підрахувати, чи є реально сенс вкладатися в кожен гектар, виходячи з мінімальної усередненої врожайності. Потім обрати оптимальну технологію обробітку (або відсутності обробітку) ґрунту за конкретних ґрунтово-кліматичних умов.
Тому ми радимо звернути увагу на наступні види технологій, які себе нормально показують за умов дефіциту вологи.
Перша – вертикальний обробіток ґрунту. Друга – специфічна технологія, яка передбачає, що половина пожнивних залишків залишається в якості мульчі. Третя – періодична оранка за обов’язкової умови використання органічних добрив.
Вертикальний обробіток ґрунту. Спрощено кажучи, це підрізання верхнього шару ґрунту без його перевертання і формування густої сітки мікророзломів, крізь які вільно циркулюють волога і повітря, створюючи для кореневої системи сходів оптимальні умови розвитку. Ця технологія показує себе в степових господарствах дуже непогано, тому якщо підібрати якісний агрегат і технологію під нього, можна зберегти вологу і посіяти пшеницю в нормально підготовлений ґрунт.
Технології, що передбачають рівномірний розподіл подрібнених пожнивних залишків по поверхні поля поряд з якісним подрібненням верхніх шарів ґрунту, також демонструють хороші результати. Головне – обрати ґрунтообробний агрегат, за допомогою якого можна вносити добрива на глибину розвитку кореневої системи майбутніх сходів. При цьому мульчуючий килим подрібненої соломи дасть змогу знизити температуру ґрунту і зберегти більше вологи, перешкоджаючи випаровуванню.
І, нарешті, можна стверджувати, що класична оборотна оранка в степу може бути актуальною за дотримання ключової вимоги – періодичного внесення органіки, тобто, гною в нормі не менше 30-40 т/га. Урожайність і стійкість посівів в цьому випадку завжди будуть вищими, в тому числі завдяки вологоутримуючим властивостям насиченого органікою ґрунту. Однак оранку бажано проводити не частіше, аніж раз в два-три роки.
На окрему увагу заслуговує питання з внесенням добрив. Адже наше завдання диктується економікою господарства: внести якомога менше, але щоб спрацювало по максимуму.
Дедалі частіше доводиться зустрічатися з цілком обґрунтованою думкою агрономів, які працюють в посушливих умовах, котрі вважають, що азотні добрива потрібно давати не навесні, а восени. Жодного ґрунтового промивання в таких умовах вже немає – воно залишилося на сторінках радянських підручників. І ті самі 100 кг селітри чи карбаміду краще дати у жовтні-листопаді – під перший сніг чи дощ. Ось ці гранули там і залишаться, підгодовуючи рослини до весни. А навесні настане знову дика спека без опадів, і озима пшениця просто не зможе взяти свій азот за класичною технологією.
За бюджетної технології вирощування усі закладки фосфору і калію краще проводити раз на два роки – під соняшник. Озима пшениця його просто не засвоїть в перший рік після внесення. Єдиний виняток – при сівбі бажано внести 40-50 кг/га азотно-сірчаного або азотно-фосфорного добрива. Можна обидва види і, бажано, у рідкій формі.
Як ми вже згадували на початку матеріалу, саме озимі сьогодні є найбільш стабільною величиною в сівозміні, своєрідним страховим фондом, оскільки свою вологу вони так чи інакше ухоплять. Принаймні восени і ранньої весни, а, отже, хоча б мінімальна рентабельність буде. На відміну від кукурудзи або сої, які, не отримавши в критичну фазу розвитку потрібної кількості вологи, незрідка просто йдуть в анабіоз.
Отже, на що варто в першу чергу звертати увагу при напрацюванні оптимальної з агрономічної і фінансової точки зору технології вирощування озимої пшениці.
В першу чергу, на регулятори росту з одночасною фунгіцидною дією як на альфу і омегу сучасної технології вирощування озимих культур. Сьогодні просто не можна інакше.
У цю бакову суміш бажано додати магній, сірку і мідь, а навесні – цинк і бор. Не завадить також добриво, що містить кальцій. Тому, розраховуючи оптимальну рентабельність вирощування озимих, орієнтуємося не тільки на NPK.
Поміж сходами озимої пшениці має бути достатня відстань для того, щоб можна було пройтися ротаційною бороною навесні. Цього та минулого року по Україні загинули тисячі гектарів озимих пшениці та ячменю, задихнувшись під кам’янистою кіркою, що утворилася внаслідок настання сильної спеки після танення снігів. І у всякому разі хороший міжрядний обробіток ніколи не буде зайвим.
І, врешті-решт, слід активніше використовувати такий безкоштовний метод боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і спеціалізованими бур’янами як сівозміна. В Степу начебто особливо нового нічого не придумаєш, однак якщо традиційну трійцю озима пшениця-озимий ячмінь-соняшник розбавити ще, наприклад, горохом і гірчицею, то в руках агронома з’явиться набагато більш універсальний інструмент.
Іван Бойко