«Яке це славне слово – ХЛІБОРОБ,
Що жартома ще звуть і гречкосієм.
До слів найкращих я вписав його б
До тих, які ми серцем розумієм».
Максим Рильський
Попереду – залишки осені та довгі три місяці так званої зими. Очікую дощів у листопаді, розраховую, звичайно, що вони будуть продуктивні, адже посуха не відпускає південь України, а сходи озимини дуже рвані. На нас, аграріїв, чекають важкі випробування протягом наступного 2021 року, однак за умов виваженої технології, знання фізіології рослин, зосередження на тонких деталях у період осінньої та весняної вегетації цілком можливо отримати достойний врожай озимої пшениці, озимого ріпаку та озимого ячменю.
У багаточисельних статтях, у виступах на конференціях, за круглим столом, а найчастіше на самоті та уві сні, очікуючи розмови з душею мого батька, я все жорсткіше нагадую людству про те, що зміни клімату з кожним роком стають більш реальними та страшними. Час апокаліпсису ще не настав, однак не перший, не другий, а вже третій дзвіночок сповіщає нас, дуже різних людей планети Земля, про настання тотальних проблем, які дошкулятимуть людству до кінця нашого перебування тут.
Головні виклики людству від Всесвіту, що стрімко змінюється, – широкомасштабні кліматичні зміни, катастрофічне зменшення чистої питної води повсюдно по планеті, зменшення прісної води у ґрунтових горизонтах, надзвичайна посуха на багатьох територіях планети а, загалом – ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ.
На жаль, останні 30 років ми, українці, з натхненням вирубували ліси, доводячи цю рубку до абсурду, що у результаті привело до катастрофічних повеней у Карпатах, інших місцях. Ми, попри розумного глузду, на рівнинних річках будуємо греблі і радіємо з того, забуваючи, що, як казав мій батько, гідроеколог, цитуючи свого вчителя професора Петруня: «Зарегулировать равнинные реки могут только безумцы». Щось безумців на цьому шляху дуже багато…
Отже, яким чином будемо рятуватися?
Для цього необхідним є визначити, які причини глобального потепління?
Процитую сильні слова унікальної людини, мого друга Олександра Бажина: «Льодовиковий період відбувся без людини, а у глобальному потеплінні «стрєлочника» знайшли вельми швидко».
Не раз і не два вчені усього світу застерігали людство щодо суворого і негативного впливу клімату на сфери життєдіяльності та проживання. Звичайно, що від цього найсильніше потерпає аграрний сектор, що повністю залежить від наявності вологи, від коливань температури, від здоров’я ґрунтів тощо.
Також я певна, що усі розумні вчені, дослідники, лікарі цілком розуміють, що майбутнє земної цивілізації дуже непередбачуване. Зрозуміло, що перенаселення планети, катастрофічні природні катаклізми, вплив космосу не будуть покращувати наше життя. Отже, час настав, давайте замислимося над тим, яким шляхом піде подальший розвиток сільського господарства, адже ми, на жаль, стали на руйнівний шлях, на шлях самоліквідації.
З точки зору аграрія та науковця хочу зосередитися на викликах природи останніми роками. Вже зрозуміла тенденція, що головним викликом природи у наступні роки будуть все більш ускладнені кліматичні зміни.
Цього року на Миколаївщині я мала нагоду побувати в епіцентрі пилової бурі, коли протягом 12 хвилин з поля соняшнику у фазі 4-6-ти листочків не залишилося жодної рослини.
Наразі в Україні найсильніші пилові бурі були повсюдно, а у степовій частині країни надали багато проблем господарям. Вітри, що були схожі на торнадо, шалені дощі, що заливали дороги, будівлі, техніку, непередбачувані градобої, що знищували на заході та у центрі країни майже весь урожай овочів. Незнані раніше смерчі гуляли по степу, підіймаючи пласти ґрунту з орних земель, смертоносні блискавки у грозу рушили та розбивали вщент дерева, автівки, вбивали людей… Природа, звичайно, намагається повернути status-quo, однак багато того, що порушене «токсичним» людством, не є таким, що можна відновити.
Наша провина полягає в тому, що не зупиняли, а, навпаки, нещадно знищували створені минулими поколіннями вчених-аграріїв захисні лісосмуги, після чого орні поля все частіше стали піддаватися вітряним ерозіям, пиловим бурям, що, звичайно, призвело до майже катастрофічного зниження родючості ґрунтів.
А родючість ґрунту це, звичайно, гумус. А гумусу у наших ґрунтах повинно бути на рівні 4.0-4.5% для Півдня та 5,0-7,0% – для Заходу та Центру. Наразі дійсний показник коливається від 1.8 до 2.4%. Отож, гумус – ключовий момент, на який мало уваги звертають наші хлібороби-землероби. А якщо додати й шалене використання мінеральних добрив на полях, стає зрозумілим, що ми знищуємо й ґрунт.
Наступним є сівозміни.
Це позиція, яку аграрний сектор вочевидь бачити не хоче.
Про роль сівозмін написано багато дисертацій та авторефератів минулими роками, а наше покоління гречкосіїв абсолютно легко перейшло на таку просту сівозміну як двопільну. Сучасні агрономи часто навіть не знають, що якісна сівозміна може бути від 3-х до 7-пільної. Хочу нагадати, що роль сівозмін у тому, що це спасіння для ґрунту, це чітко опрацьована система чередування культур, що додає шансів на збільшення врожаю та його якості. Повертаючись назад, до існування Радянського Союзу, можу порівняти ті давні часи, коли до землі відношення було на порядок поважніше і то є правдою. У СРСР порушувати правило сівозмін на той час було рівно злочину, а за злочини карали, що було дуже дієвим чинником! Тоді керувалися вірним принципом – «скільки від землі забрав поживних речовин під час вегетації культури, повертай рівно стільки та плюсуй 10% з наступною культурою». Також на той час врожайність напряму залежала від вкладених добрив під посів. Звичайно, що у ті давні вже часи в арсеналі аграріїв були органічні добрива та величезна кількість пестицидів, агрохімікатів, безліч пропозицій мінеральних добрив.
Тотальною хімізацією у сільському господарстві ми посилюємо ерозію ґрунту, залишками хімпрепаратів засмічуємо поля, на яких погано себе почувають навіть найбільш витривалі культури.
Ми забруднюємо пестицидами довкілля, знищуємо корисних комах тощо, і цей страшний ланцюг негативу можливо продовжувати безкінечно довго.
А сівозміни поступово перетворювалися на двопільне землеробство. Пшениця – соняшник; ріпак – пшениця; ячмінь та соняшник; пшениця і ячмінь; пшениця по пшениці… Де ж вони ті казкові вже 5-7-пільні сівозміни….. У чому ж «зла фішка» мінімалізації сівозмін? Це передчасне ненормоване вихолощення поживних елементів з ґрунту. Найбільш згубною є довгограюча двопільна сівозміна з пшениці або ячменю озимих та соняшника, а найгірше – то є стерня по стерні.
Порушення сівозміни спричинює також прискорення накопичування патогенних грибів, бактерій, до заселення ґрунту шкідниками, до резистентності бур’янів до гербіцидів.
Я впевнена, що наразі бути «паном на годину (скоропадьком) від сільського господарства» – це рівень злочину щодо наступних поколінь.
Відслідковуючи з року в рік рівень врожайності тих або інших культур, встановила, що так звана монокультура соняшнику (щорічно протягом 2-4-х років вирощування соняшнику по соняшнику) вбиває ґрунт, не залишаючи можливості для вирощування іншої культури, та й жодна культура не дасть там врожаю.
Сплинуть 5-6 років (можливо й раніше, адже кліматичні зміни в Україні прискорюються і приймають стан невідворотності), коли ми будемо пожинати плоди нашої убогості мозку у вигляді повної деградації орного шару, що призведе до різкого зниження кількості врожаю та погіршення якості будь-якої культури.
Питання кліматичних змін – це справа часу, призов до всіх планетарних структур, однак аграрний сектор в цьому є найбільш незахищеною категорією. Вважаю, що головне для сільгоспвиробників – це стати на чіткі раціональні позиції. Лише виключно обережне використання земельних сільгоспугідь з науково-обґрунтованою програмою та дбайливе відношення до поля уможливить стримати катастрофу, що насувається.
Першим є повернутися до вірних сівозмін з обов’язковим включенням бобових культур. Як додаток – проводити органічне насичення ґрунту нітрогеном для підсилення агрохімічного стану ґрунту як накопичувача гумусу у майбутньому. А майбутнє – це вже завтра!
Наступне – термінове впровадження у сівозміни так званих нішевих культур (льон, конопля, мак, амарант), які останнім часом є дуже затребуваними для вітчизняного бізнесу з можливістю експортування. Поки це місце ще вільне. Нішеві культури цілком здатні зайняти достойне місце у спасінні ґрунтів, накопиченні влоги та підсиленні живлення для різних культур.
Для відтермінування глобального потепління обов’язковою є на державному рівні заборона вирубки лісів – це є основою нашого спасіння! Також річки – є термінова необхідність повернути воду до басейнів Дніпра, Дністеру, Південного Бугу, Дунаю та інших, від невеличких до великих.
Також не забуваємо про антропогенний фактор. Але це питання ми залишимо на наступну зустріч на сторінках журналу «AgroOne» у №12.
Можливо, наразі ця стаття дасть можливість розпочати нам усім – науковцям, фахівцям-аграріям, переробникам, експортерам сільськогосподарської продукції – новий шлях у аграрному виробництві з метою покращення життя населення України.
«… і якщо ми не почнемо протидіяти кліматичним змінам зараз, нинішнє століття може виявитися останнім століттям для людства».
Так вважає Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш.
З Вами я, Ольга Бабаянц,
докторка біологічних наук, с.н.с., завідувачка відділу фітопатології і ентомології СГІ-НЦНС, журналістка Національної спілки журналістів України
