Карбамід (СО (NH2)2) – концентроване азотне добриво, яке дуже популярне в усьому світі. Виробляється у вигляді світло-білих гранул або кристалів. Добриво водорозчинне, біологічно кисле (1 ц нейтралізується 0,83 ц СаСО3), так як під дією ґрунтових мікроорганізмів піддається різним мікробіологічним процесам, де кінцевим продуктом є солі азотної кислоти.
Карбамід отримують синтетичним шляхом з аміаку та двоокису вуглецю, в основі виробництва лежить реакція Базарова, де дві молекули аміаку з’єднуються з одною молекулою вуглекислого газу з утворенням карбаміду.
Карбамід має ряд переваг і недоліків, які варто врахувати при виборі його для забезпечення рослин азотом. Аграрії всього світу надають перевагу сечовині як висококонцентрованому азотному добриву з пролонгованою дією. Воно не вимагає особливих умов транспортування та зберігання. Після внесення карбаміду в ґрунт добриво піддається ряду хімічних, фізичних і біологічних перетворень і після гідролізу ферментом уреаза азот поступово стає доступним для швидкого поглинання рослинами.
Проте, сільськогосподарські виробники повинні бути готові до двох проблем, пов’язаних з його використанням. По-перше, коли добриво вноситься поверхнево на ґрунт, значна кількість N може бути втраченою через випаровування NH3. У деяких країнах Європи близько 90% викидів аміаку припадає на сільське господарство. Саме тому використання карбаміду в ЄС контролюється на законодавчому рівні, а саме використання інгібіторів є обов’язковою умовою.
Використання карбаміду, покритого інгібітором уреази, не тільки зменшує викиди, але й кількість внесень азотних добрив. Фермери можуть застосовувати сечовину рано та у великих дозах через її повільне перетворення.
Другою можливою проблемою даного добрива може бути його якість. Адже деякі методи виробництва карбаміду можуть привести до відносно високих концентрацій біурету. Останній являє собою речовину, токсичну для рослин, і утворюється у вигляді домішки при виробництві карбаміду (С2H5N3О2).
Біурет – амід алофанової кислоти, який утворюється при грануляції карбаміду. Шкідлива органічна сполука, яка знищує живі організми, включаючи і рослини. Біурет нестійкий і швидко розпадається на органічні складові. Однак при закладенні насіння з карбамідом не виключено знищення врожаю.
Азот, внесений у ґрунт, можна вважати основною стравою для будь-якої культури, а от позакореневе підживлення даним елементом слід розглядати як спецію, додану для покращення смаку. Та все ж, досить широко карбамід використовують і для фоліарного внесення. Перевагою листового живлення даним добривом є високий вміст діючої речовини та відсутність опіків листя порівняно з пошкодженням солями за використання інших форм N. Додавання невеликої кількості сечовини в бак з мікроелементами допомагає поліпшити засвоєння мікроелементів рослинами, допомагаючи відкривати продихи в листі, через які мікроелементи надходять у рослину. Карбамід цікавий своєю особливістю проникати через листок практично у незмінному стані, без розкладання на іони.
У рослинах карбамід має високу рухомість і вже через 2 доби після обприскування азот з добрива входить до складу білка рослин. Для поглинання 50% внесеного карбаміду потрібно від 1-4 до 12-24 год.
Біурет же може бути токсичний для рослин, незалежно від того, вноситься він поверхнево чи по листу. Відомо, що при вмісті в карбаміді біурету більше 5%, він здатний пригнічувати рослини, навіть не викликаючи видимих опіків. Також негативна дія біурету може проявлятись у порушенні азотного обміну і синтезу білка в рослинах. Поки не досліджено здатність рослин метаболізувати дану речовину, тому, час від часу, варто перевіряти вміст біурету в добривах, що використовуються.
Для позакореневого використання вміст біурету не повинен перевищувати 1,5%. Для того, щоб зменшити ризики опіків, карбамід рекомендовано вносити вранці, за відсутності спеки чи дуже сухих умов.
Бакові суміші з карбамідом слід використовувати одразу після приготування, оскільки у воді може бути присутня різноманітна мікрофлора, яка сприятиме перетворенню сечовини в інші сполуки, наприклад, вільний аміак, який є дуже токсичним при листовому внесенні. Дані процеси більш ймовірні за використання води з річок та озер, або при високому рН.
Отже, при використанні карбаміду, особливо фоліарному, варто контролювати якість продукту та дотримуватись певних технологічних моментів. При внесенні добрива на поверхню листя – він швидко висихає, утворюючи невеликі кристали, що адсорбуються з вологою з повітря та роси. Розчин може проникати в рослину кілька днів, якщо його не було внесено занадто великими краплями, що не можуть затриматися на поверхні рослин.
Задля найкращого засвоєння азоту, підживлення рекомендується проводити ввечері або рано вранці. Якщо ж температура 20°С і вище, а день сонячний, краще відкласти операцію, щоб уникнути небезпеки опіків на поверхні листя.
Вікторія Олійник
