У світі все ж є стабільність, принаймні останнім часом. Від Карпатських буковелів до пампасів Ріо-Плати ціни на продовольство стабільно рухаються вверх. Для рекордного подорожчання збіжжя у всьому світі є чимало вагомих причин: пандемія вірусу, серйозні збої в логістиці, неврожаї низки культур в окремих регіонах, енергетична криза та нестача азотних добрив.
А ще є такий важливий фактор як Китайська Народна Республіка. Мільйони агровиробників по всіх куточках земної кулі мають дякувати мільярдам китайських споживачів за неухильне зростання цін на їх продукцію. Звичайно, з точки зору пересічного споживача, ціни на базові продукти харчування карколомно підскочили: у всьому світі зросли на третину за рік. Індекс цін на продукти харчування, що розраховується Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (FAO), постійно оновлює рекорди.
Несита Америка
Страждають від цінової пандемії насамперед найбідніші країни. Якщо не брати традиційно сутужний стан справ у Африці, то ситуація особливо складна в Латинській Америці, де панує повсюдна інфляція, а ціни зростають ледь не щоденно.
За даними ООН, на континенті з теплим кліматом та родючими землями десятки мільйонів людей елементарно недоїдають. Втім, фахівці вважають, що потрапити під удар може будь-яка країна. Серед потенційних потерпілих розглядають навіть США та Канаду, Європейський Союз, Японію та Китай. Тут свою роль можуть відіграти особливості економік цих заможних розвинутих країн, структура виробництва та споживання продуктів харчування, суттєва залежність від імпорту.
Апетит Китаю
Вищезгаданий Китай з півтора мільярдним населенням чудово усвідомлює свою вразливість. Фабрика світу потребує все більше продуктів – і те, що не в змозі виростити самостійно у достатній кількості, закупає небаченими темпами. Що позначається на ситуації з вартістю продовольства на глобальному ринку. Як зазначає Bloomberg: «Ненаситний апетит Китаю до закупівель зерна веде до подальшого скорочення світової пропозиції та створює умови для тривалого зростання цін на продукти харчування».
Найбільша комора світу
Друга економіка у світі після США зараз має найбільші запаси їжі. Пекін прискорив покупку продовольства в запаси ще з самого початку пандемії, коли лише з’явилися перші ознаки збою постачання їжі та швидкого зростання цін на продовольство у світі. Таким чином КНР, де проживає 20% населення планети, вдалося нагромадити більше половини світових запасів кукурудзи та інших зернових культур.
Фахівці відзначають, що запаси продовольства Китаю зросли з 40 до 50% загальносвітових за 10 років і продовжують зростати швидким темпом. За даними Міністерства сільського господарства США, Китай не зупиниться на досягнутому: в першій половині 2022 року володітиме 69% світових запасів кукурудзи, 60% рису, 51% пшениці та понад 30% соєвих бобів.
Грандіозна закупівля
І в цьому плані китайські товариші сповнені стриманого оптимізму. Країна підтримує свої запаси продовольства на історично високому рівні, і Цинь Ююнь, голова відділу запасів зерна у Національному управлінні продовольчих та стратегічних резервів, впевнено констатував: «Наші запаси пшениці можуть задовольнити попит протягом півтора року. Немає жодних проблем з поставками продовольства».
Згідно зі статистичними даними, в позаминулому році Китай витратив майже 100 млрд доларів на закупівлі за кордоном продуктів харчування (без врахування напоїв), що в 4,6 рази більше, ніж десять років тому.
За останні п’ять років імпорт сої, кукурудзи та пшениці до Китаю зріс у 2–12 разів , а імпорт яловичини, свинини, молочних продуктів та фруктів збільшився у 2-5 разів. За 2021-й рік поки що не приводилися точні дані, але можна бути певним: витрати на продовольство КНР лише нарощує. Більше того, китайські компанії скуповують і закордонних постачальників їжі, провідних світових постачальників засобів захисту рослин та інших ресурсів для сільськогосподарського виробництва.
Виклики для агросектору
Не можна сказати, що все це робиться від голодного життя. Справа скоріше в тім, що внутрішнє виробництво поки що не встигає за споживанням, яке зростає ще більш стрімкими темпами. Дехто стверджує, що «продуктивність сільського господарства в Китаї недостатньо висока через розкиданість сільськогосподарських угідь та забруднення ґрунту. Крім того, обсяги сільськогосподарського виробництва продовжать знижуватися у міру того, як фермери мігрують до міських районів». До цього додаються ще пандемія, масові спалахи хвороб у тваринницькому секторі, посухи та природні катаклізми.
Боротьба з переїданням
На користь думки, що Китай має проблеми в агросекторі, може говорити і те, що громадяни при цьому свідомо затягують паски. У квітні 2021 року в країні було прийнято унікальний для світової практики «Закон про боротьбу з харчовим марнотратством», що вводить низку досить курйозних обмежень, на кшталт заборони блогерам переїдати на камеру або замовляти занадто багато страв під час бенкету. Забороняється також демонстрація обжерливості на ТБ та у фільмах. Одним з обраних заходів навіть стали штрафи для відвідувачів закладів громадського харчування, які замовили надто багато їжі та не змогли доїсти.
Сам керівник КНР Сі Цзіньпін зазначив: «Явище марнотратства щодо продовольства жахає та засмучує… необхідно зміцнити законодавство, посилити нагляд, вжити ефективних заходів, створити довгостроковий механізм і рішуче припиняти зайві витрати продовольства. Слід крок за кроком посилювати пропаганду та просвітництво, ефективно щеплювати звичку поміркованості та економії в їжі, створювати в суспільстві атмосферу сорому за марнотратство продовольства та гордість за економію».
Поворот рік
Але продовольча картина зовсім не така страшна та смішна, як її інколи малюють. І існуючі проблеми – це в значній мірі проблеми впевненого росту. Китайські аграрії працюють не покладаючи рук, впроваджуючи нові технології та рішення.
Дійшло навіть до грандіозного по своїм масштабам проекту з перекидання вод річки Янцзи на північ, у басейни річок Хуанхе та Хай, про який мріяв ще великий кормчий Мао Цзедун. Робота над цим гідромеліоративним планом ведеться з 2002-го року. За різними підрахунками, на створення сприятливих умов для сільськогосподарської діяльності, забезпечення водними ресурсами низки провінцій буде витрачено близько 500 млрд доларів. Проект має бути повністю завершено до 2030-го року.
Пшеничний лідер
Втім і без цього найбільшого аграрного заходу у світі Китай збирає багаті врожаї зернових. Він є головним виробником пшениці у світі. А загальний річний обсяг виробництва зернових культур країни вже 6 років поспіль перевищує 650 млн тонн, частка зерна на душу населення в Китаї сягає майже 500 кг. Звичайно, можна говорити про досягнення певної «межі» у збільшенні продуктивності китайського сільського господарства.
Влада це чудово усвідомлює і докладає максимум зусиль для інтенсивного розвитку стратегічно важливої галузі.
Самі китайські експерти вважають, що в середній та довгостроковій перспективах найбільшим викликом для продовольчої безпеки КНР буде невідповідність між ціною та собівартістю виробленого в Китаї та за кордоном продовольства. І задля збереження конкурентоспроможності національної продукції державі доведеться кардинально збільшити субсидування сільського господарства.
Стратегічна галузь
Але за ціною Комуністична партія Китаю не постоїть. Пам’ятаючи про достатньо недавні проблеми з нестачею базових продуктів харчування, китайське керівництво розглядає продовольчу безпеку в КНР як основу соціальної, економічної і навіть політичної стабільності країни. Звичайно, акцент робиться на самодостатності національного агропромислового сектора.
В опублікованій Держрадою КНР ще у 1996 році Білій книзі «Продовольче питання в КНР» (чжунґоде лянші веньті) було зафіксовано установку на забезпечення 95% споживання рису, пшениці та кукурудзи за рахунок внутрішнього виробництва. А у Білій книзі «Продовольча безпека в КНР», опублікованій у 2019 році, уряд підтвердив курс на перетворення Китаю на «велику державу – виробника продовольства» (лянші чаньє цянго). У документі знову наголошується на необхідності забезпечити задоволення базових потреб у ключових зернових культурах за рахунок власних сил та гарантувати «абсолютну безпеку» забезпечення якісними основними продуктами харчування зростаючого населення.
Житниця Китаю
Поряд з цим Пекін на даному історичному етапі не гребує використовувати можливості глобального агрокомплексу. Мовляв, коли китайська промисловість працює на весь світ, то світове сільське господарство водночас може працювати на Китай. Фахівці вважають, що з урахуванням стратегії забезпечення продовольчої безпеки в КНР, зараз доцільно робити ставку на експорт і високоякісної рослинницької (соя, пшениця, кукурудза тощо) продукції.
І китайський ринок вже став основним для українських хліборобів. Недарма президент Української зернової асоціації Микола Горбачов минулого року заявив, що Україна може подвоїти чи навіть потроїти експорт зерна до Китаю. За його словами, сьогодні левову частку експорту зерна до Китаю становлять кукурудза та ячмінь.
Наступним кроком буде підписання двосторонніх санітарних угод з Китаєм щодо пшениці, сорго, проса, гороху та інших культур. Не слід забувати і про перспективи молочної (молоко, солодкі йогурти, морозиво), м’ясної (курка і свинина) продукції, нішевих плодово-ягідних культур, наприклад, лохини тощо. Та навіть без урахування виходу на потужний китайський ринок українські агровиробники отримують від нього вагомий бонус – у вигляді високих світових цін на продовольство.
Кирило Степовий
