Судовий захист права на страхові виплати

У зв’язку з цьогорічними погодними умовами існує ймовірність настання страхових випадків з приводу втрачених посівів та майбутніх врожаїв.

Як відомо, на практиці страхові компанії досить часто затягують процес прийняття відповідних рішень про визнання випадку страховим та про виплату страхового відшкодування.

Слід враховувати, що власне текст договору страхування складається саме страховою компанією (Страховиком), а не сільськогосподарськими товаровиробниками (Страхувальниками), а останні дуже часто навіть не здійснюють правовий аналіз такого договору страхування перед його підписанням.

Тож, як результат, страхова компанія може вже на стадії складення тексту договору використати прогалини у страховому законодавстві, зробивши або нечіткими формулювання договору або, навпаки, встановити правила, які майже неможливо виконати у встановлений строк, що звісно, не важливо для сільськогосподарського товаровиробника на стадії підписання договору, але у разі настання страхового випадку стане каменем спотикання при захисті його прав.

Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», як спеціальний закон, що регулює правовідносини з питань саме страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою від сільськогосподарських виробничих ризиків, дає наступне визначення договору страхування:

договір страхування (стандартний договір страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою від сільськогосподарських виробничих ризиків) – договір страхування, що укладається між страховиком і страхувальником – сільськогосподарським товаровиробником із страхування сільськогосподарської продукції на умовах, встановлених законом.

Типові договори страхування розробляються для кожного страхового продукту та/або для окремої культури і погоджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику, та національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг. У рамках програми державної підтримки страхування сільськогосподарської продукції страхові компанії використовують тільки стандартні договори страхування.

Порядок визнання ризиків у сільському господарстві катастрофічними та надання і використання бюджетної позики (державної фінансової допомоги) у разі їх виникнення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №841 від 15.08.2012 року визначає механізм визнання ризиків у сільському господарстві катастрофічними, надання та використання бюджетної позики (державної фінансової допомоги) за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету в разі виникнення таких ризиків.

Надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, спричинені стихійними силами природи (посуха, град, морози, повені тощо) і діяльністю людини у процесі створення матеріальних благ (аварії, пожежі тощо), є критеріями визнання ризиків катастрофічними.

Катастрофічними ризиками визнаються ризикові обставини, які спричиняють пошкодження або знищення більш як 30 відсотків площ рослинницької продукції, що застраховані відповідно до Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою».

Відповідно до Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» при настанні страхового випадку страхувальник зобов’язаний не пізніше 72 годин з дня його настання повідомити про нього у письмовій формі страховика. У повідомленні про страховий випадок зазначаються: реквізити договору страхування, предмет страхування, причина збитків (втрат), дата їх реєстрації, розмір пошкоджених площ, орієнтовні розміри збитку (втрат) та страхового відшкодування.

Страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати та скласти страховий акт, в якому зазначаються:

■ оцінка впливу на урожай застрахованих і незастрахованих ризиків;

■ метод розрахунку і уточнені дані про суму втрат;

■ розмір пошкоджених площ;

■ розмір втрат, понесених внаслідок настання страхового випадку;

■ додаткові витрати страхувальника;

■ розрахунок страхового відшкодування;

■ заперечення сторін щодо розміру встановленого збитку.

Страховий акт складається у двох примірниках і підписується страховиком та страхувальником. Страхувальник може залучити до визначення розміру збитку та складення страхового акта представників центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, та/або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини.

Один примірник страхового акта залишається у страховика, другий – у страхувальника.

Так, звісно, необхідно прикласти всіх зусиль, щоб вчасно повідомити страховика про настання страхового випадку, але аналізуючи судову практику, можна дійти висновку, що у разі виникнення страхового випадку, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов’язок виплатити страхове відшкодування.

Наприклад, у Постанові від 21.08.2018 р. по справі №227/3573/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки зібраними у справі доказами встановлено факт настання страхового випадку, причини та обставини його настання, а також розмір заподіяної шкоди.

Також слід пам’ятати, що Верховний Суд України в Інформаційному листі від 19.07.2011 р. «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» звернув увагу на те, що відсутність рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховика своїми правами та мати на увазі навмисне затягування строків виконання зобов’язань перед страхувальником.

Звичайно, кожна справа, не дивлячись на однорідність предмету заявлених позовних вимог (стягнення страхової виплати), відрізнятиметься за суб’єктним складом, підставами позову та фактичними обставинами. Тому у вказаному інформаційному листі Верховний Суд України окремо наголосив, що в кожному окремому випадку суду необхідно зібрати докази й оцінити, чи було затягування та бездіяльність страховика фактичною відмовою у виплаті страхового відшкодування.

Аналіз судової практики останніх років також свідчить про те, що суди, в цілому, дотримуються вказаних рекомендацій Верховного Суду України, задовольняючи позовні заяви про стягнення страхових виплат за відсутності рішення страховика про відмову у здійсненні таких виплат, а також встановлюють факт зловживання страховиками своїми правами.

Таким чином, приходимо висновку, що задля захисту своїх прав у правовідносинах, що виникають з приводу страхування та страхового відшкодування, перш за все, необхідно здійснювати правовий аналіз договору перед його підписанням, а у разі настання страхового випадку прикласти всіх зусиль задля повідомлення страховика про настання страхового випадку у встановлений строк, але, також, пам’ятати, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку або надання страхувальником неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку не є безумовною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, тож необхідно звертатись до суду за захистом своїх прав.

Рекомендуємо також пам’ятати, що правосуддя в судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин, але, відповідно до принципу змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, тож захищаючи свої права краще користуватися професійною правовою допомогою.