Шляхи досягнення успіху в землеробстві

Складові вдалого землекористування

Головними завданнями сільськогосподарського виробництва є забезпечення населення продовольством на рівні науково обґрунтованих норм харчування, збільшення експортного потенціалу, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та продовольства, дотримання принципів продовольчої, енергетичної та екологічної безпеки. Землеробство являється основною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка охоплює всі рослинницькі галузі, націлені на вирощування тієї або іншої групи с.-г. культур.

Воно є базою для розвитку іншої, не менш важливої галузі сільськогосподарського виробництва, – тваринництва, рівень якого залежить від забезпеченості тварин кормами. Землеробство вивчає фактори життя рослин, закони землеробства, заходи й системи раціонального використання землі для досягнення біокліматично, енергетично та економічно обґрунтованої урожайності сільськогосподарських культур за розширеного відтворення родючості ґрунту, екологічної безпеки агроландшафтів і вирощеної продукції. Земля, яку використовують для культивування с.-г. культур, виступає основним засобом виробництва в галузі землеробства.

Освоєння науково обґрунтованих зональних систем землеробства – один з найважливіших шляхів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Провідною їх ланкою є система сівозмін, яка служить основою систем обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин, насінництва, захисту ґрунтів від ерозії, меліоративних заходів та ін.

Відновлення родючості ґрунту

Для запобігання виснаження ґрунтів та підвищення їх родючості важливо дотримуватись певних правил:

■ надавати ґрунту можливість «відпочивати» – тобто впродовж року не вирощувати на ньому с.-г. культури, залишаючи «пар». При цьому проводити боротьбу з сегетальною рослинністю та застосовувати агротехнічні заходи по обробітку ґрунту з метою збільшення запасів вологи та її збереження, а також очищення орного шару від насіння та вегетативних органів розмноження бур’янів. Аграрії мають можливість обрати різновид: «чистий пар» – вільне від посівів поле, що його орють восени чи рано навесні та тримають розпушеним і чистим від бур’янів, або «зайнятий пар» – площу засівають культурами, які дозволяють рано звільнити поле для обробітку ґрунту та створюють сприятливі умови для майбутніх посівів;

■ застосовувати мульчування ґрунту – один з найефективніших прийомів агротехніки новітнього землеробства. Для цього використовують тирсу, кору, траву, тріски, солому, укривні матеріали. Головним чином агроприйом застосовують за вирощування овочевих, декоративних культур та ягідників;

■ використовувати сидерати як засіб збагачення ґрунтів поживними речовинами, відновлення запасів гумусу, покращення структури та підвищення родючості верхнього орного шару ґрунту. Найчастіше для сидератів використовують конюшину, люцерну, люпин, мишачий горошок, які є досить невибагливими, дають багату зелену масу та добре протистоять несприятливим погодним і кліматичним умовам. Гарним сидератом, що характеризується морозостійкістю та зимостійкістю, є жито. Сівбу культури проводять наприкінці літа або рано восени. Використання жита в якості сидерата сприяє найкращому пригніченню багаторічних бур’янів. Навесні його глибоко перекопують разом з бур’янами, які виросли за цей час, а вже через два тижні сіють заплановані культури;

■ з метою підвищення вмісту гумусу та відновлення корисної мікробіологічної флори виснаженого ґрунту застосовувати органічні добрива – гній, компост, перегній, курячий послід, оброблений спеціальними мікробіологічними препаратами. Органічні матеріали також є цінним джерелом органічних речовин, що сприяють водонасиченню ґрунтів, полегшують механічну обробку та стійкість ґрунту до ерозії тощо.

Сортовий склад

Важливим напрямом у збільшенні виробництва с.-г. культур є використання генетичного потенціалу нових сортів і гібридів, що входять до складу сортових ресурсів, сформованих у процесі державного сортовипробування.

Вагомий вплив на потенційну врожайність має правильний вибір високоврожайних, районованих сортів, адаптованих до зони вирощування – використання сортових рослинних ресурсів є однією з найважливіших ланок сільського господарства, основою економічного і соціального розвитку держави. Більшість сортів, що районуються в Україні, відзначаються високою продуктивністю й урожайністю насіння, доброю пристосованістю до даних умов вирощування. Нові сорти повинні найбільшою мірою відповідати ґрунтово-кліматичному потенціалу, регіону культивування й забезпечувати високі врожаї.

Дотримання сівозмін

На сьогоднішній день структуру посівних площ головним чином формує ринок збуту, наукові підходи практично відсутні. У більшості крупних підприємств країни в структурі сівозміни частка посівів кукурудзи складає до 50%, соняшнику – в межах 20%, а в деяких с.-г. господарствах та холдингах – до 50% і більше. Частка пшениці в структурі посівних площ складає 15-20, ріпаку 10-15%.

У зв’язку з чим увагу потрібно приділити вирощуванню культур, які поліпшують родючість ґрунту, передусім бобовим. Серед проблем, спричинених неправильною побудовою сівозміни, найбільш важливими є потенційне накопичення гербіцидних діючих речовин, що мають помітну післядію на наступні культури, особливо це стосується використання гербіцидів у посівах кукурудзи та соняшнику, коли можемо спостерігати зниження урожайності наступної культури.

Тому в кожному конкретному агропідприємстві необхідно розробити систему ведення господарства з усіма її науково обґрунтованими складовими: система землеустрою, зональна система землеробства (система сівозмін, яка служить основою систем обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин, насінництва, захисту ґрунтів від ерозії, меліоративних заходів та ін.), система тваринництва, система МТП, система переробки і зберігання продукції, маркетинг, економічний та екологічний блок.

Наявність падалиці озимих

Насіння, що потрапляє в ґрунт під час збирання, за наявності вологи в ґрунті може зимувати і проростати восени й навесні. Найбільшої шкоди культурним посівам різних сільськогосподарських культур завдає падалиця, що проростає у весняний період. Якщо вчасно не запобігти проблемі, падалиця може забезпечити середовище існування для багатьох інших збудників хвороб: кореневої гнилі, фузаріозу та ін. Також вона є каталізатором для розмноження таких шкідників як попелиці, гессенські мухи, хлібні пильщики.

Контроль за падалицею знизить ризики від цих загроз і в кінцевому підсумку покращить результати. Надзвичайно важливо ретельно підготуватися до посіву озимих зернових після культури-попередника, у тому числі підібрати якісні гербіциди для захисту посівів від бур’янів. Для ефективного контролю восени необхідно застосовувати післясходові гербіциди.

Обробіток ґрунту

Формування оптимального фітосанітарного середовища у посівах залежить від системи обробітку ґрунту та строків сівби. За результатами досліджень науковців установлено, що відхилення від оптимального строку сівби значно впливає на ріст і розвиток рослин, морозо- та зимостійкість, стійкість до несприятливих чинників навколишнього середовища, виживання рослин, густоту продуктивного стеблостою та призводить до значного зниження урожайності. Зазвичай посіви раннього строку сівби менше уражуються хворобами та шкідниками.

Одночасна сівба сільськогосподарських культур з передпосівним обробітком ґрунту обме­жує можливості розвитку бур’янів. У разі необхідності проведення хімічного захисту важливо вносити спеціальні засоби, виходячи з результатів обстеження полів і порогів шкодочинності, а також ефективності засобів захисту. В останні десятиліття на планеті відбуваються досить відчутні зміни клімату, які впливають на різні життєві сфери і в Україні.

Особливо актуальні такі зміни для аграрного сектора економіки, вони мають як негативні, так і позитивні наслідки, які пов’язані головним чином з потеплінням. Кліматичні зміни та глобальне потепління, що спостерігаємо впродовж останніх років, спонукають переносити проведення сівби озимих с.-г. культур на пізніший час.