Обробіток ґрунту в зонах з різними типами зволоження
Нещодавно довелося побувати у господарстві, розташованому в одному з найспекотніших куточків Запорізької області. Починаючи з червня місяця, уся місцевість там перетворюється на справжню пустелю, і культурні рослини можуть розраховувати лише на ту вологу, яку накопичить їм людина, у той чи інший спосіб.
Ще гостріше виглядає справа з обробітком ґрунту, оскільки рекомендоване багатьма виробниками техніки подрібнення соломи та перемішування її з ґрунтом ні до чого хорошого не призводить. Немає вологи, аби ці пожнивні рештки перепріли…
Загалом у зоні недостатнього зволоження нерідко не діють здавалося б непорушні і класичні рекомендації з агрономічних підручників. Тут буває потрібно вносити азотні добрива восени, а не навесні, або ж нехтувати будь-яким втручанням у ґрунт, заради того, щоб отримати бодай якийсь врожай. Трапляється усяке.
Перенесемося на декілька годин їзди автомобілем північніше і західніше. Туди, де випадає більш-менш нормальна річна кількість опадів, і більшість господарств мають змогу працювати за інтенсивною технологією.
Майже скрізь для обробітку стерні після збирання ранніх зернових та озимого ріпаку використовуються лущильники для мілкого обробітку стерні. Технологія давно відпрацьована і передбачає кілька етапів обробітку стерні. Спочатку мілке лущення для закриття вологи та провокації сходів падалиці та бур’янів. Після того ще одне дискування або культивація для знищення їх сходів, і вже далі – той комплекс робіт, який планувалося здійснити, залежно від планів у господарстві.
Це може бути відразу сівба озимих зернових, оскільки пшениця та ячмінь є не дуже вимогливими до розпушеності ґрунту (на відміну від ріпаку), або ж подальша підготовка поля до сівби ярих культур навесні.
Зокрема, це передбачає належне поводження з пожнивними рештками, що лишаються в полі. Як відомо, після збирання врожаю ранніх зернових культур на кожному гектарі лишається від 4 до 5-6 тонн соломи. Якщо у господарстві є тваринницькі ферми, або ж воно застосовує солому в якості палива, то це чудово. Можна спокійно використати 60-70% пожнивних решток на ці цілі, усе інше акуратно заробивши у ґрунт. Однак, що робити, коли у господарстві немає куди цю солому подіти?
На жаль, доволі часто її банально спалюють. Надто на Півдні, де таку кількість додаткових рослинних решток земля просто не «переварить». На Заході та у Центрі України у багатьох випадках цю всю органіку агрономи намагаються використати з користю, або заорюючи її в землю як є, або ж ретельно подрібнюючи та змішуючи з часточками ґрунту.
Як відомо, солома сама по собі є цінним органічним добривом, котрий за вмістом поживних речовин для рослин не поступається якісному перегною. Однак поміж ними існує суттєва різниця не на користь соломи. Якщо перегній – це готова до споживання кореневою системою рослин «страва», то солома ще лишень повинна перепріти, мінералізуватися та віддати поживні речовини у ґрунт за певний час.
Що потрібно враховувати при зароблянні пожнивних решток у ґрунт? Насамперед те, що чим мілкіше вони подрібнені, тим швидше і якісніше вони «перетрубляться» і почнуть віддавати елементи живлення у ґрунт.
Відповідно, ми маємо звертати увагу на налаштування штатних подрібнювачів соломи у зернозбиральних комбайнах; на подрібнення, що здійснюють ґрунтообробні агрегати та на застосування спеціальних мульчувачів пожнивних решток.
Ми повинні також усвідомлювати, що без достатньої кількості вологи ми навряд чи отримаємо очікуваний результат, і солома лежатиме у ґрунті непорушно роками.
Так само вельми недоцільним є заробляння великих обсягів пожнивних рослинних решток у ґрунт без компенсації тієї кількості азоту, яка буде використана ґрунтовими бактеріями на їх нітрифікацію. Або ж спеціальних деструкторів стерні. Найпростіший спосіб уникнути дефіциту азоту на полі та уповільнення розвитку біоти у ґрунті – додаткове внесення під обробіток землі 10-15 кг карбаміду чи КАС у розрахунку на 1 тонну соломи.
Без врахування згаданих вище факторів не варто вести мову про ефективне використання пожнивних решток культури-попередника для отримання високих врожаїв наступних культур та певної економії на мінеральних добривах.
Однак що робити, коли вологи у ґрунті критично недостатньо, а технологія вирощування є настільки бюджетною, що не передбачає внесення деструкторів стерні чи додаткових норм азотних добрив?
У вже згадуваному нами господарстві у Запорізькій області проблему гострого дефіциту вологи у ґрунті, а також завдання ефективного використання рослинних решток, намагаються вирішити декількома способами.
По-перше, вони зробили ставку на озиму пшеницю як основну бюджетоутворюючу культуру, висіваючи соняшник лише з метою сівозміни. Натомість попередником під пшеницю обов’язково є ретельно зачищений від бур’янів пар з накопиченою вологою. Така трьох- чи чотирьохпільна система дає змогу отримувати дуже непогані врожаї озимої пшениці.
По-друге, агрономи у господарстві активно використовують таку систему обробітку стерні, за якої лише невелика частина пожнивних решток заробляється у ґрунт. Усе інше рівномірно розпорошується по поверхні поля, захищаючи землю від надмірного випаровування. При цьому агрегат ретельно зарівнює страшні тріщини, що утворюються у висохлому ґрунті.
На цьому варто зупинитися докладніше. Адже за таких температур та сонячної активності, які фактично постійно стоять на півдні та сході Україні, поля нерідко перетворюються на вкриту тріщинами пустельну поверхню. Волога звідти тікає, лишаючись тільки у глибших горизонтах ґрунту.
Відповідно, пом’якшити це явище можна, з одного боку, застосувавши відповідний обробіток ґрунту і, що важливо, – з правильно обраним типом котків для поверхні землі. А з іншого – використавши пожнивні рештки культури-попередника для мульчування поверхні поля. Чим нижчою буде інтенсивність випаровування, тим більше шансів у сходів рослин буде на те, аби сформувати міцну кореневу систему.
І нарешті, люди приходять до розуміння того, що за таких умов більш ефективним є застосування саме рідких добрив, ступінь засвоєння яких є вищим. Немає жодного сенсу кидати гранули, тим більш складнорозчинні, у майже суху землю. Натомість цільове застосування того ж таки КАС, передусім при сівбі, дасть змогу бути переконаними у тому, що діючі речовини спрацювали так, як це було заплановано.
Саме так – сьогодні, аби визначитися з типом обробітку ґрунту, фактично у будь-якому регіоні Україні, необхідно з’ясувати для себе головні питання: що ми робитимемо з пожнивними рештками; яким чином ми накопичуватимемо вологу та яким способом ми вноситимемо азотні добрива… Усе інше має другорядне значення.
Не варто шкодувати коштів на подрібнення, рівномірне розподілення пожнивних решток, на застосування біодеструкторів чи азотних добрив по стерні, і, ясна річ, на вибір ґрунтообробних агрегатів з оптимальною конструкцією, зокрема, з правильно підібраними котками. На сьогоднішній день це самі ті фактори, котрі мають істотний потенціал розвитку у всіх ґрунтово-кліматичних зонах України.
Микола Задорожний
