Терміни «норма» та «доза» – не синоніми. Норма – це кількість речовини (препарату), яку витрачають на певний об’єкт. У медичному закладі – на людину, на полі – на гектар посіву тощо. Доза – це кількість діючої речовини, яку организм отримав. Звісно, що доза менша за норму: не все, що повинні були дати, дають; та не все, що дали, організм засвоює. В англомовних публікаціях по агрохімії використовують абревіатуру NUE. Це «коефіцієнт ефективного використання азоту». Фактично він дорівнює тій частині норми добрива, яка стала дозою. NUE озимини, наприклад, коливається від 30 до 60%. Тобто рослини використовують від третини до половини азоту, який внесли на поля. Це замало, але що робити?
Для того, щоб зменшити втрати, необхідно організувати «адресну доставку» мінерального живлення для кожної рослини. Наприклад, вносити добрива при посіві локально, смугою під насінням.
На жаль, посіви не завжди можна «нагодувати авансом» так, щоб поживних речовин вистачило рослинам до кінця вегетації. Особливо у тому випадку, коли вегетація триває 9-10 місяців.
Занадто високою нормою добрив при посіві можна «спалити» сходи. І, якщо навіть вдасться без шкоди для рослин «запхати» у ґрунт величезну кількість азотного добрива «сухим пайком», до відновлення весняної вегетації від нього залишиться половина. Це у найкращому випадку.
Саме тому доводиться йти на компроміс: частину добрив вносити не «персонально» у ґрунт під кожну рослину, а навмання жбурляти їх у «голодний натовп» вегетуючих рослин навесні. Або робите те ж саме взимку – поки пшениця ще «спить».
При такому внесенні втрати азоту є неминучими: від випаровування (амонійна форма) або від вилуговування (нітратна форма). Крім того, ефективність добрив при поверхневому внесенні залежить від вологості ґрунту. Якщо після розкидання добрива випали опади, яких достатньо для розчинення гранул та супроводження поживних речовин до коріння рослин, ефект від підживлення буде. А якщо ні – то зовсім ні.
Ще одна проблема поверхневого внесення гранульованих добрив – нерівномірність розподілення. Локальне перевищення оптимальної норми не збільшує врожайність на «перегодованих» ділянках поля. А локальне зменшення норми – зменшує.
При цьому посилюється контраст між «перегодованими» та «недогодованими» рослинами. Його можна помітити – «смужки» та «клаптики» мають різний колір та зріст.
До того ж, посилюється внутрішньовидова конкуренція, при якій «сильні та ситі» рослини пригнічують «слабких та голодних».
Існує певна залежність між рівномірністю розподілу мінеральних добрив та врожайністю озимини: 1% відхилення від заданої норми внесення – це «мінус» 1% врожайності. Тобто варіативність внесення 20% – це втрата майже п’ятої частини врожайності.
ГРАНУЛИ, ПОГОДА, РЕЛЬЄФ
На рівномірність внесення добрив роторним розкидачем впливає безліч факторів: однорідність і міцність гранул, погода (туман, вітер), рельєф місцевості, технічний стан агрегату, настройки і регулювання розкидача, кваліфікація механізатора.
Розмір та форма гранули суттєво впливають на її аеродинамічні властивості. Та, відповідно, на траєкторію і дальність польоту. Відносно «важкі» гранули, що мають форму, близьку до сферичної, розкидач «шпурляє» далі, ніж легкі гранули неправильної форми.
Якщо гранули однорідні, розкидач може розподілити їх рівномірно. Ширина розкидання буде залежати від маси гранул – чим легше гранули, тим вужча буде смуга, «засіяна» добривами. І навпаки.
Для розкидання карбаміду, наприклад, доцільно використовувати гранули діаметром понад 3,5 мм. Якщо розмір гранул менший, доведеться збільшити кількість проходів агрегату, щоб компенсувати вимушену втрату «дальнобійності» розкидача.
Якщо партія добрив складається з декількох фракцій гранул, рівномірно розподілити «різнокаліберне» добриво буде важко. Великі гранули розлітаються далеко, дрібні гранули падають близько. «Різнокаліберна» суміш гранул сепарується у вигляді смуг. Чим більший контраст між фракціями гранул за вагою та розміром, тим вища ймовірність того, що вони утворять не суцільне покриття, а декілька смуг.
Значення має не лише однорідність, а й механічна міцність гранул. Якщо гранули тендітні, значна їх частина зруйнується при навантаженні-розвантаженні, транспортуванні та внесенні. А це призведе до нерівномірного розподілу добрива по площі поля.
Розкидачем можна вносити суміш різних добрив. Але ці добрива повинні мати однакову (або майже однакову) форму та питому вагу гранул. Якщо гранули у суміші відрізняються за питомою вагою, суміш розшаровується у бункері.
Для того, щоб зменшити розшарування добрив, в бункер встановлюють вертикальні перегородки. Крім того, не рекомендується транспортувати суміш добрив на далеку відстань.
Гранули добрив можуть злипатися у клейку масу. Тобто втрачати сипучість. Це відбувається при внесенні гігроскопічних добрив у вологу погоду (дрібний дощ, туман, підвищена вологість повітря). Кращий спосіб не «розбиратися» з подібною проблемою взагалі – проводити роботу тільки в суху погоду.
Швидкість вітру впливає на рівномірність розподілу добрив, бо пориви вітру змінюють траєкторію польоту гранул. Залежно від напрямку, вітер може «гальмувати» чи «підштовхувати» гранули.
Якщо вітер слабкий та рівномірний, з його втручанням можна змиритися. Якщо, звісно, відповідним чином налаштувати розкидач. Але сильний вітер, особливо що дме різкими поривами – об’єктивна причина припинити роботу.
Рельєф і конфігурація поля впливають на швидкість руху агрегату і на його нахил. Складна конфігурація поля вимагає «фігурного водіння», при якому часто змінюється швидкість та напрямок руху агрегату. Це ускладнює рівномірне перекриття на стиках проходів.
Рельєф впливає на швидкість руху. Крім того, рух під кутом до горизонталі безпосередньо впливає на процес розкидання гранул. Нормальне положення навісного розкидача є положення, паралельне поверхні ґрунту. Але рух вниз та вгору на схилах, наприклад, відрізняється від руху на рівних ділянках. Нахил агрегату змінює кут вильоту гранул та траєкторію польоту. При нахилі назад «далекобійність» розкидача зменшується, при нахилі вперед – збільшується.
Чим нижче висота розташування навісного розкидача, тим менша ширина розподілу добрив. І навпаки. Якщо гідросистема трактора несправна, під вагою завантажених добрив «лійка» опускається донизу. Внаслідок цього розкидач не «кидає» добриво на розраховану відстань та залишає «пусті» смуги на стиках.
Швидкість обертання диска, рівномірність подачі добрива, кут нахилу лопаток залежать від технічного стану та настройки розкидача.
Досвідчені агрономи чи механізатори занотовують налаштування агрегату для певних видів добрив. У майбутньому такі записи полегшують роботу – для кожного добрива є свій «рецепт успіху» при внесенні.
А якщо подібних рецептів немає? Тоді доведеться налаштовувати розкидач «з нуля». Для американських фермерів, наприклад, розроблені інструкції, як це зробити з мінімальними витратами часу і грошей.
ЗБЕРИ, ЗВАЖ, ПІДРАХУЙ
Як налаштовують розкидач мінеральних добрив у США?
По-перше, калібрують дозуючий пристрій, щоб точно виставити гектарну норму добрива.
По-друге, проводять пробне внесення добрив для визначення рівномірності розподілу добрив у смузі.
По-третє, оцінюють рівномірність внесення, зазвичай використовують графічну схему розподілення.
І, нарешті, проводять остаточне налагодження розкидача. Тобто регулюють його висоту, нахил, швидкість обертання дисків, місце потрапляння гранул на диски.
Фактична норма внесення повинна відрізнятися від запланованої щонайбільш на 5%. Перед внесенням добрив встановлюють положення регулювальної заслінки та вибирають потрібні зірочки на приводах транспортера дозатора відповідно до заданої норми. Ця інформація знаходиться в інструкції з експлуатації. Але встановлена таким чином норма є попередньою, орієнтовною. Вона потребує перевірки.
Для визначення фактічної норми у бункер завантажують добриво та знімають з машини розсіювальні диски. Відміряють дистанцію 25 метрів на рівному майданчику, відзначають початок та кінець дистанції. Розпочинають рух, поки через тукоспрямовувач не почнуть сипатися добрива. Під тукоспрямовувачем закріплюють мішок або іншу ємність і виїжджають на контрольну дистанцію. Після зупинки зібрані добрива зважують та розраховують норму витрати.
Під час роботи норму внесення перевіряють за фактичною нормою витрати на контрольній ділянці поля. Для цього у бункер засипають відому (попередньо зважену) навіску добрив. Та розпочинають роботу, поки не буде витрачена значна частина завантажених у бункер добрив. Залишок вивантажують та зважують.
Більшість тракторів обладнана GPS, тому за допомогою «розумної» техніки можна швидко визначити площу підживленої ділянки. А потім порівняти фактичну норму з запланованою (розрахунковою) нормою витрати добрива.
Такий спосіб перевірки забезпечує задовільні результати при внесенні добрив на рівній ділянці з відносно великою площею (5-10 га).
Але збіг «дебета з кредитом», тобто розрахункової та фактичної норми – це лише перша частина процесу налагодження розкидача. Добриво повинно бути розподілене рівномірно. Як визначити рівномірність його розподілу?
ПОЛЬОВЕ ВИПРОБОВУВАННЯ
Для того, щоб визначити ефективну ширину смуги при внесенні добрив та рівномірність їх розподілу, в США використовують простий, але дуже ефективний метод.
Що для цього потрібно?
Список необхідних інструментів і матеріалів:
1) декілька десятків (щонайменш 20-30) однакових металевих або пластикових пронумерованих тазиків діаметром не менш ніж 30 см, глибиною 8-15 см;
2) відповідна кількість пробірок ємністю до 100 мл, діаметром 15-20 мм;
3) піддон для пробірок;
4) лійка;
5) рулетка або мірна стрічка довжиною щонайменш 5 м;
6) лабораторні електронні ваги;
7) кілочки та сигнальні прапорці для позначення меж контрольної ділянки.
Для чого використовується такий набір обладнання? Для того щоб визначити, скільки добрив потрапляє на поверхню ґрунту на різній відстані від агрегату.
Пронумеровані тазики «шикують у шеренгу» з інтервалом 0,8-1,2 м перпендикулярно напрямку руху розкидача. Як визначити «точку відліку», тобто місце розташування першого і останнього в ряду тазика?
Для цього досить відійти від центру колії, по якій буде рухатися агрегат, на відстань, яка у 1,5 рази перевищує очікувану ефективну ширину смуги розкидання. Тобто встановити перший тазик трохи далі, ніж «дістає» розкидач при повному перекритті смуг. Відповідно, крайній тазик також повинен знаходитися за межами ефективної ширини розкидання.
Один тазик встановлюють по центру колії руху. А сусідні розташовують таким чином, щоб агрегат не зачепив їх колесами. У «шерензі» інтервал між центральним та двома сусідніми тазиками роблять дещо більшим, ніж між посудинами в лівому або правому крилі шеренги.
Гранули добрив, які потрапляють в тазики, можуть відскакувати від їх дна та стінок. Тому бажано прикрити їх пластиковою решіткою, щоб уникнути «рикошету». Розміри отворів у пластиковій решітці повинні бути щонайменш 1,5х1,5 см, але не більше ніж 5х5 см.
Після проходу агрегату гранули добрив, які потрапили в тазики, акуратно пересипають у прозорі пробірки. У кожного тазика є «своя» пробірка, з відповідним номером. У США рекомендують використовувати вузькі (до 2 см в діаметрі), але високі (15-25 см) пробірки тощо. Їх можна замінити і менш «пафосним» посудом. Наприклад, високими скляними склянками або фужерами.
Пробірки встановлюють на довгому штативі у порядку черги. Тобто так само, як були встановлені у шерензі на полі тазики. До речі, штатив можна зробити самостійно, висвердливши у довгому бруску отвори, діаметр яких відповідає діаметру пробірок.
За кількістю добрива, яке знаходиться у пробірках, можна побачити особливості його розподілу від краю до краю у шерензі. Схему бажано відобразити у вигляді графіку. Крива лінія наочно покаже специфіку розподілу добрив.
Для подальшого аналізу даних пробірки зважують, а результати зважування заносять у таблицю. При бажанні можна навіть з’ясувати реальну норму внесення. Щоб визначити, скільки грам добрив потрапляє на 1 квадратний метр поля, досить знати площу тазика. Для цього достатньо знань геометрії зі шкільної програми за 8 клас. А для того, щоб перетворити дані з г/м² на кг/га – шкільного курсу арифметики.
Проте, ці обчислення робити не обов’язково, якщо метою є швидке визначення того, як далеко та наскільки рівномірно розкидач кидає добрива.
МЕЖІ НОРМИ
Щоб визначити ефективну ширину смуги розкидання, досить знайти пробірки справа і зліва від центру, які заповнені приблизно на 50% менше, ніж центральні. Це і буде рекомендована ширина внесення добрив, при якій можливе оптимальне перекриття смуг.
На жаль, графік розподілу не завжди має правильну симетричну форму з відносно широкою пласкою вершиною у центрі.
Найчастіше зустрічаються такі схеми розподілу добрив:
1) Симетрична «піраміда» з пласкою вершиною і крутими «спусками».
2) Симетричний округлий «пагорб» з плавним спуском від вершини до основи.
3) Симетрична загострена «піраміда» трикутної форми.
Ці три схеми забезпечують рівномірне внесення добрив при правильно визначеній ширині смуги.
Але також існують «проблемні» схеми, які потребують додаткового налагодження розкидача.
4) Симетрична двоголова «піраміда» з плоскими вершинами та довгою пласкою западиною у центрі. Нагадує розтягнуту по горизонталі букву «М».
5) Симетричний «тризуб» з вершиною у центрі і по краях. Нагадує букву «W».
6) Несиметричний розподіл ліворуч або праворуч від центру.
Ймовірною причиною «неправильного» графіка розподілу може бути незадовільна якість добрив (неоднорідність гранул, висока вологість). Або технічні несправності чи помилки налаштування. Якщо агрегат технічно справний, а гранули добрива однорідні та мають гарну сипучість, причиною «кособокого» або «драбинчатого» графіку може бути неправильно обрана швидкість обертання дисків. Або нахил агрегату (вперед-назад або вліво-вправо). Для того, щоб визначити причину проблеми, варто приділити увагу ймовірним «винуватцям». Та перевірити, хто саме «нашкодив».
Звісно, що перевірка та налагодження не «підтягнуть» ефективність внесення добрив розкидачем до показників ін’єкційного внесення рідких азотних добрив (CULTAN) або прикореневого підживлення КАС. Але підтягнути «нетто» засвоєного рослинами азоту до «брутто» внесеного на 15-20% – цілком можливо. Та дещо скоротити прірву між «дозою» та «нормою» азотних добрив при вирощуванні озимини.
Олександр Гончаров
