Застосування рідких добрив для передпосівного та припосівного внесення дозволяє оптимізувати витрати і меншою мірою залежати від наявності вологи у ґрунті
За найбільш оптимістичними підрахунками, рідкі мінеральні добрива для безпосередньо перед- і припосівного внесення сьогодні в Україні використовують не більше 10% господарств.
Причини того знаходяться на поверхні. Це відносно висока вартість обладнання для їх внесення, певна складність самої технологічної операції на початках, а також відносно невеликий асортимент самих рідких добрив.
Передусім це традиційний КАС, який за відносної простоти поводження з ним вимагає наявності спеціальних ємностей для зберігання. Частіше застосовують аміачну воду, яка однак не забезпечує сама по собі повноцінного азотного харчування рослин. Набагато перспективнішим є застосування РКУ (рідких комплексних добрив), до складу яких входять концентровані розчини ключових макро- та мікроелементів.
Проблема управління живленням посівів та, зокрема, засвоєння добрив випливає з контексту загальної ситуації з погодними умовами в Україні. Вологи, вочевидь, недостатньо для того, аби розраховувати на те, що солідні витрати на міндобрива окупляться. Багато хто з аграріїв, особливо тих, хто працює у посушливих регіонах, навіть при вирощуванні вимогливих до харчування сільгоспкультур обмежуються критичним мінімумом на кшталт 100 кг/га аміачної селітри, не вносячи більше взагалі нічого.
Така ситуація не може довго тривати, оскільки фактично йде мова про тривале виснаження ґрунтів і безповоротний винос фосфору, калію та мікроелементів. Навіть заробляння у ґрунт пожнивних залишків не може компенсувати цей дефіцит, тим більш, що для їх ефективної мінералізації знову ж таки потрібна волога.
Як можна розв’язати це «рівняння з багатьма відомими», якщо у відповіді повинна бути присутня вчасна засвоюваність елементів живлення та максимальна економічність технології? Одним з варіантів такого рішення є цільове застосування для перед- та припосівного внесення рідких комплексних добрив, основним елементом яких є, в залежності від культури, азот або фосфор.
Останніми роками в Україні доволі успішно себе показує технологія, за якої переобладнані культиватори та сівалки вносять рідкі добрива у ґрунт.
Звісно, що найбільша її ефективність при здійсненні передпосівного обробітку досягається за технології Strip-Till. В цьому разі РКУ потрапляють точно у смугу, в яку згодом буде висіяне насіння.
Переобладнання ґрунтообробного чи посівного агрегату для внесення рідких добрив є простим та складним водночас. На рамі агрегату (як варіант – чіпляється ззаду) монтується спеціальний бак для розчину. Також встановлюється насос, дозатор і всі необхідні патрубки і трубопроводи з виводами до кожного сошника.
Зона закладання РКУ безпосередньо залежить від концентрації і агресивності розчину, а також наявності вологи у ґрунті. Зазвичай вони заливаються або збоку від насінини, або ж у зону розташування майбутньої кореневої системи сходів – на глибину до 8-12 см.
В такому разі, проростаючи, насінина відразу ж отримує концентроване легкодоступне живлення, навіть за умов дефіциту вологи у ґрунті. Звісно, що чудес не буває, і якщо вологи немає від слова «зовсім», то і рідке добриво мало чим зарадить. Тим не менш, такий підхід буде вочевидь ефективнішим у порівнянні з традиційними гранульованими добривами.
Саме більша доступність РКУ є одним з ключових аргументів за їх використання у плані не лише агрономічної ефективності, але й фінансової доцільності. Зазвичай, рідкі комплексні добрива вносять при посіві у відносно невеликих обсягах – від 30 до 50 л. З одного боку це дає змогу істотно заощадити кошти, час та зусилля на логістиці, а також унеможливити крадіжки, оскільки у мішку чи у відрі такі добрива не винести.
Однак головним є те, що усі складові РКУ є у декілька разів більш доступними для кореневої системи рослин у порівнянні з гранулами. Умовно кажучи, якщо ми дамо таким чином під час сівби в рядок 30 кг д.р. такого малорухливого елементу як фосфор у складі твердого добрива і 15 кг д.р. – у складі рідкого, то з високою часткою ймовірності можна сказати, що удвічі дешевший варіант як мінімум не програє дорожчому. Бо коли той фосфор з гранул засвоїться і чи засвоїться його більша частина взагалі – питання непевне…
Ще однією неабиякою перевагою застосування саме рідких добрив при сівбі є чітка впевненість у тому, що ми вносимо саме таку кількість рідини, яку запрограмували – не більше, і не менше. Річ у тім, що при внесенні гранульованих добрив розкидним способом і незрідка – під час сівби, внаслідок таких очевидних проблем як злипання гранул, їх неоднорідність та вітер, норми розподілення їх по площі можуть істотно відрізнятися. Натомість за умови використання РКУ точність внесення забезпечується за допомогою електронної системи дозування.
Звісно, що небагато хто з агровиробників має у своєму господарстві сівалки, які вже в базі оснащені обладнанням для внесення рідких добрив. Відповідно, доведеться вкласти кошти у модернізацію наявної у господарстві техніки. Останніми роками це не становить якоїсь проблеми – практично у всіх регіонах України це можна зробити.
Або, скориставшись послугами продавця сівалок (деякі компанії пропонують цю послугу), або ж – пропозиціями спеціалізованих компаній. Їх нині на ринку не бракує, причому вони можуть переобладнати практично будь-який, навіть застарілий посівний агрегат.
Відповідно, фермер, котрий працює у посушливому регіоні України і внаслідок низької рентабельності агровиробництва спроможний виділити дуже обмежені кошти на добрива, має змогу використати їх максимально ефективно. Якщо вже розкидати селітру чи карбамід по всьому полю у нормі 100 кг/га, щоб виростити 12-13 ц/га соняшнику чи 50-60 ц/га кукурудзи, то краще вже витратити аналогічну суму на те, щоб влити по 25 л/га азотно-фосфорної суміші з мікроелементами безпосередньо у зону розташування насінини. Гірше точно не буде.
Як засвідчують результати, отримані останніми роками в різних регіонах України, внесення стартових рідких добрив дає змогу отримати додатково в середньому 6-8 ц/га кукурудзи, до 10 ц/га озимої пшениці та принаймні 3 ц/га соняшнику.
Десь більше, десь менше, однак при цьому фермер отримує додатковий фактор, який впливає на збереженість врожаю.
Інша річ, що десь ще потрібно знайти чи виготовити якісний розчин, який коштує також недешево. В принципі, на початку освоєння технології можна застосовувати звичайний КАС з додаванням сірки, а решту бюджету на добрива витратити на позакореневе підживлення рослин мікроелементами. Якщо у керівника господарства є наміри взятися за цю справу серйозно, то є сенс придбати спеціальну установку для самостійного приготування робочих сумішей. Це знову ж таки недешево, але з часом розв’язує цілу купу агрономічних та економічних проблем. Наприклад, під кукурудзу можна дати дієву суміш, основою якої є азот, разом з фосфором, сіркою, магнієм і цинком, а під соняшник – фосфор, разом з азотом, цинком і бором. В такому разі молоді рослини зі старту отримають оптимальне живлення, що дасть змогу більш впевнено протистояти стресовим явищам.
Іван Бойко
