Від чого залежить ефективність припосівного внесення добрив
Більшість моделей сучасних посівних агрегатів вже в базовому оснащенні обладнуються системами одночасного внесення мінеральних добрив. Це дозуючі апарати і ємності для подачі гранул в стрічку або на глибину нижче залягання насіння. Дедалі більшого поширення набувають також технології припосівного внесення рідких добрив. Це також дає змогу досягти низки агрономічних та економічних переваг, хоча і вимагають особливо уважного до себе ставлення.
Незважаючи на досить значне поширення технології одночасного внесення добрив під час сівби, багато аграріїв її ігнорують і досі. Їх аргументація зрозуміла: навіщо ускладнювати процес, якщо ми і так з осені даємо нормальну кількість NPK, а навесні – азотовмісних добрив? До того ж, далеко не факт, що внесені разом з насінням гранули встигнуть розчинитися і коренева система сходів зможе використовувати поживні речовини в їх складі. Не останню роль відіграє і відсутність у багатьох фермерів коштів на сучасні посівні агрегати, здатних здійснювати припосівне внесення мінеральних добрив.
Разом з тим чимало аграріїв, які працюють в несприятливих кліматичних умовах, саме в припосівному внесенні міндобрив вбачають дієвий інструмент підживлення посівів. Один з них примудряється таким чином в степовій зоні України вирощувати пристойні врожаї озимого ріпаку, даючи при посіві легкорозчинні азотно-фосфорні добрива в мінімальній кількості. Інший, який працює в ще більш складних умовах, вирощує соняшник багато в чому завдяки точній подачі гранул селітри під насінину.
Втім, таких прикладів достатньо. Доходить до того, що окремі бюджетні технології вирощування тієї чи іншої культури передбачають винятково припосівне плюс позакореневе живлення. Мовляв, якщо підуть дощі, то все буде добре, а якщо ні, то і вагон міндобрив не допоможе.
Загалом власне припосівне внесення міндобрив безпосередньо по лінії розміщення сходів культурних рослин, а не всієї площі поля, має цілу низку об’єктивних аргументів «за».
Почнімо з того, що, якщо ми висіваємо, скажімо, кукурудзу з міжряддями 70 см, то зовсім не обов’язково засипати майбутню зону розвитку бур’янів поживними речовинами. Звичайно, від розкидачів міндобрив, особливо по мерзлоталому ґрунті, нікуди не дітися.
Однак якщо ми прагнемо дати на старті рослинам гарне харчування у вигляді комплексних легкорозчинних гранул або РКД, то краще внести їх дозовано – туди, де безпосередньо залягає насіння. До того ж, чим більше добрив потрапить в міжряддя, тим важче потім буде боротися з вгодованими бур’янами.
Саме в ступені і якості розчинності криється одне з головних застережень припосівного внесення сухих мінеральних добрив. Нерідко при сівбі застосовують нітроамофоску чи схожі добрива. Тобто, формуляцію, яка може розчинятися місяцями, причому за умови достатньої кількості вологи в ґрунті. Кинути її в землю у розрахунку на те, що насіння проклюнеться, пустить коріння і стане відразу ж споживати азот, фосфор і калій – три в одному – не дуже раціональне рішення. Хіба що ви точно впевнені у високій якості самого добрива, ідеальних характеристиках ґрунту і наявності достатньої кількості вологи.
Тому з цією метою краще застосовувати інші, більш легкорозчинні види добрив. Це може бути селітра, яка починає віддавати азот буквально за кілька днів – водночас з розвитком кореневої системи, або сульфат амонію, який заразом забезпечить сходи легкодоступною сіркою.
Ще краще – дати, нехай трохи менше, проте гарантовано якісних добрив західного виробництва, які характеризуються швидкою розчинністю і високою доступністю для кореневої системи рослин. Можна підібрати комплекс елементів, які оптимально підходять під конкретну культуру. При цьому, наприклад, фосфор в складі цих гранул буде доступний не тільки теоретично, але і практично. Річ у тім, що в середньому рослини засвоюють від 9 до 14-15% внесеного в ґрунт фосфору. У сучасних комплексних добривах доступність фосфору може перевищувати 30%.
Дійсно, краще внести буквально 30-40 кг легкорозчинних комплексних добрив і бути впевненими, що вони пішли на користь культурним рослинам, аніж насипати «в лунки» під 100 кг/га нітроамофоски і чекати до наступної зими, поки вона розчиниться…
Ще одна пересторога – норму внесення мінеральних добрив при сівбі слід коригувати з реальною вологістю ґрунту і, хоча б приблизними прогнозами щодо опадів.
Будь-якими азотними добривами можна буквально спалити молоді сходи тільки тому, що дали їх невиправдано велику дозу насухо. Тому дуже важливо не переборщити. Краще дати під час сівби умовно кажучи 50 кг/га сульфату амонію, внісши в якості компенсації трохи більшу дозу карбаміду при передпосівній підготовці ґрунту, аніж «вліпити» під 100 кг/га при сівбі і залишитися без врожаю взагалі. І таке бувало…
Якщо ми говоримо про бюджетні технології вирощування сільгоспкультур, наприклад, тієї ж озимої пшениці, то слід розуміти те, що тут потрібно брати якістю, а не кількістю. Починати з того, щоб отримувати хоча б кілька результатів аналізів ґрунтів на основних полях і мати чітке уявлення про їх мінеральний склад та стан. Можливо буде зафіксований серйозний дефіцит чи, навпаки, надлишок певних елементів живлення, який відіграватиме ключову роль у визначенні майбутньої врожайності.
У більшості випадків при сівбі озимих культур оптимальним рішенням стане внесення легкорозчинного азотно-сірчаного добрива.
Сірка посприяє повноцінному засвоєнню азоту, що дозволить забезпечити хороший старт рослин.
Відзначимо, що якщо ми говоримо про таку сіркофільну культуру, як озимий ріпак, то кількість цього елемента бажано збільшити. Втім, повторимося ще раз – будь-яка культура на старті вимагає хоча б трохи доступних азоту (разом із сіркою) і фосфору. Наше завдання – дати обмежену кількість, але з гарантією того, що коренева система рослин засвоїла ці елементи живлення. Зокрема, від наявності доступного фосфору безпосередньо залежить її нормальний розвиток.
На сьогоднішній день досить перспективною виглядає технологія припосівного внесення рідких добрив. При цьому ринок такого обладнання розвивається дуже інтенсивно. Зараз можна практично будь-яку більш-менш сучасну сівалку обладнати спеціальною системою, яка дозволить вносити рідкі добрива, причому навіть кілька їх видів одночасно. Нещодавно мені довелося спілкуватися з напівкустарними розробниками такої технології. Вона елементарно інтегрується в сівалку, а також – в будь-який передпосівний ґрунтообробний агрегат. Мінімум електроніки, шланги і трубопроводи, будь-який телефон в якості монітора, а зверху – одна або кілька ємностей. Таким чином одночасно можна давати під посів КАС, калійно-фосфорні розчини і мікроелементні суміші в різних нормах.
Переваги такого підходу очевидні. По-перше, якість і ступінь засвоєння рідких мінеральних добрив завжди будуть вищими, у порівнянні з сухими видами добрив. Особливо за умов обмеженої кількості вологи в ґрунті. По-друге, застосування рідких добрив здешевлює мінеральне живлення рослин мінімум на 25-30%.
Акцентуємо увагу і на такій важливій перевазі ефективного припосівного внесення мінеральних добрив як розширення технологічного арсеналу агронома. Використовуючи хорошу сівалку, здатну давати під насіння потрібну норму одного або декількох видів добрив, агровиробник має можливість маневрувати, змінюючи пропорції і способи живлення рослин, в залежності від погодних умов та інших факторів. Включаючи навіть банальну відсутність необхідних міндобрив, скажімо, при проведенні основного обробітку ґрунту.
Відзначимо, що припосівне внесення добрив можна ефективно поєднувати з позакореневим підживленням рослин. Це особливо актуально на ґрунтах з низьким показником pH, в яких досить часто значна частина внесених гранул просто осідає мертвим вантажем, переходячи в недоступні для кореневої системи рослин сполуки. Головне, як то кажуть, не складати яйця в одну корзину, а розумно варіювати способами мінерального живлення сходів.
Іван Бойко