Про ефективність пізно-осіннього підживлення озимої пшениці твердими добривами

Традиційна технологія живлення озимих культур передбачає внесення основних добрив (NPK) під основний чи передпосівний обробіток ґрунту або внесення в рядки чи поруч з насінням при посіві стрічковим способом. При цьому вносять повну норму фосфорно-калійних добрив і частину азотних з огляду на потребу рослин в азоті до відновлення весняної вегетації та можливі втрати нітратів вимиванням осінньо-зимовими опадами.

З відновленням весняної вегетації рослини потребують достатньої кількості доступного азоту. Для цього тверді добрива вносяться врозкид розкидачами по поверхні вологого ґрунту, щоб забезпечити розчинення гранул добрива та проникнення розчину у ґрунт. Проте, після танення снігу ґрунт залишається перезволоженим, що не дозволяє зайти техніці у поле.

Очікуючи підсушення ґрунту за настання високих температур навесні, поверхня його швидко висихає і розкинуті гранули добрив залишаються нерозчиненими у воді, не проникають у ґрунт, а відтак рослини споживати азот не в змозі. Крім того, більша частина азоту з розкиданих добрив втрачається.

Як правило, застосовується внесення твердих азотних добрив по так званому мерзло-талому ґрунту, коли підмороження ґрунту вночі чергується з таненням його вдень. По замерзлому ґрунту техніка заходить в поле, розкидаючи добриво, а коли ґрунт розтане – гранули розчиняються і з талою водою азот проникає у ґрунт.

При цьому значних втрат азоту також не уникнути. Проте останніми роками спостерігаємо інтенсивне танення снігу і утворення сильно перезволоженої поверхні ґрунту (до болота), яке чергується з різким підвищенням температури та висушуванням ґрунту, внаслідок чого внесення добрив по сухому ґрунту стає неефективним. Або навпаки, снігу буває мало і з настанням теплої погоди поверхня ґрунту пересихає швидко. Тоді доводиться чекати можливості внесення добрив сівалками прикоренево по-Бузницькому, поки верхній шар ґрунту на глибину загортання добрив ще не пересох. Адже розміщені гранули добрив у сухому ґрунті рослинам не доступні аж поки ґрунт не зволожиться опадами. В усякому разі, втрачається дорогоцінний час для забезпечення потреби рослин у азоті, що негативно впливає на процес їх розвитку та формування майбутнього урожаю.

Скажімо, якщо рослина не буде забезпечена вдосталь азотом у фазі третього листка, коли формуються бруньки бічних пагонів, то вони утворюватися не будуть. Якщо ж забезпечення рослин азотом відбудеться у фазі 5-6-го листка, то перші дві бруньки не розвинуться до пагонів і лише третя брунька може утворити пагін. Тоді замість головного і двох бічних пагонів рослина утворить лише два – головний і один бічний, то ж потенціал урожайності значно зменшиться.

Виникає питання: яким чином за таких несприятливих умов забезпечити рослини азотом до початку відновлення весняної вегетації? Було б добре, аби можна було покласти восени азот у ґрунт «про запас» з умовою, що він не буде промиватись у нітратній формі та споживатись надмірно рослинами восени. За яких умов це можливо?

По-перше, коли мікроорганізми-нітрифікатори не тран­сформуватимуть аміачний азот у нітратну форму. Як відомо, бактерії-нітрифікатори «засинають» при зниженні температури ґрунту до нуля градусів і нижче. Отже, зберігати аміачний азот, поглинутим вбирним комплексом ґрунту, можливо, починаючи з пізньої осені, перед заморозками. Незважаючи на те, що доступний азот рослини можуть засвоювати і під час зимового спокою у невеликій кількості, внесений пізно восени перед переходом рослин у стан зимового спокою азот і може бути тим запасом, який рослини зможуть використати одночасно з відновленням весняної вегетації, коли потреба у ньому надзвичайно висока. Тоді не потрібно тягнути сівалку по болоту чи розкидати добрива по поверхні пересушеного ґрунту.  Для цього потрібно напередодні входу рослин у зимовий спокій внести тверді добрива сівалками у міжряддя озимих колосових культур на глибину 8-10 см.

Це переконливо засвідчили вітчизняні вчені С. Попов та С. Авраменко своїми дослідами про вплив доз та форм мінеральних добрив при внесенні їх прикореневим підживленням в осінній період на процеси формування врожайності та якості зерна. У дослідах використовувались азотні добрива: карбамід у варіантах по 15 і 30 кг д.р. азоту, аміачна селітра з такою ж концентрацією азоту та нітроамофоска N15Р15К15 по 15 та 30 кг д.р. з розрахунку на 1 га площі посіву. Також застосовувались варіанти внесення добрив у різні строки до припинення осінньої вегетації за 11-22-27 і 39 днів. Контрольні площі – без осінніх підживлень. У середньому за 4 роки досліджень збільшення урожаю за внесення різних добрив коливались в межах від 5 до 2.14 ц/га. Зокрема, у варіанті N30Р30К30 урожайність перевищувала контроль на 5 ц/га, у варіанті N15Р15К15 – на 4.6 ц/га.

Внесення карбаміду 30 кг д.р. забезпечило прибавку 4.4 ц/га. При внесенні аміачної селітри N – 15 кг приріст урожаю склав 3.6 ц/га.

Варіанти з внесенням карбаміду N-30, аміачної селітри N-15 та нітроамофоски N15Р15К15 (з коливаннями у різні строки) виявились найбільш стабільні та ефективні по витратам. Умовно чистий прибуток (без витрат на внесення добрив) у цінах на добрива та пшеницю станом на середи­ну листопада 2021 р. мав би бути: у варіанті з внесенням 95 кг нітроамофоски N15Р15К15 вартістю добрива 2090 грн прибавка урожайності склала 0,46 т/га на суму 3887 грн. Умовно чистий прибуток – 1790 грн. У варіанті з внесенням 65 кг карбаміду N30 вартістю 1950 грн, отримано приріст урожайності 0,44 т/га вартістю 3718 грн. Умовно чистий прибуток – 1768 грн. Варіант з внесенням 45 кг амічної селітри (N15) вартістю 1125 грн забезпечив приріст урожайності 0,34 т/га та отримання 1748 грн умовно чистого прибутку. Характерно, що усі варіанти при різних витратах на добрива показали майже однакову величину умовно чистого прибутку: 1748, 1768, 1797 грн/га.

Отже, до відновлення весняної вегетації озимі можна підживляти як пізно восени, так і рано навесні. Питання – це реальні можливості, обумовлені погодними умовами. Вибір за вами.