Пізньоосіннє чи раннєвесняне?

Коли підживлювати озимі твердими добривами

Традиційна технологія живлення озимих культур передбачає внесення основних добрив (NPK) під основний чи передпосівний обробіток грунту або внесення в рядки чи поруч з розміщенням насіння при посіві стрічковим способом. При цьому вносять повну норму фосфорно-калійних добрив і частку азотних з огляду на потребу рослин в азоті до відновлення весняної вегетації та можливі втрати нітратів вимиванням осіннє-зимовими опадами.

З відновленням весняної вегетації рослини потребують достатньої кількості доступного азоту. Для цього тверді добрива вносяться врозкид розкидачами по поверхні вологого грунту, аби забезпечити розчинення гранул добрива та проникнення розчину у грунт. Проте після танення снігу грунт залишається перезволоженим, що не дозволяє зайти техниці у поле.

Очікуючи підсушення грунту, за настання високих температур навесні, поверхня його швидко висихає і розкинуті гранули добрив залишаються не розчиненими у воді, не проникають у грунт, а відтак рослини не можуть споживати азот. Крім того, більша частина азоту із розкиданих добрив втрачається. Як правило, застосовується внесення твердих азотних добрив по так званому мерзло-талому грунту, коли підмороження грунту вночі чергується з таненням його вдень.

По замерзлому грунту техніка заходить в поле, розкидаючи добриво, а коли грунт розтає – гранули розчиняються і з талою водою азот проникає у грунт. При цьому також не уникнути значних втрат азоту. Проте останніми роками спостерігаємо інтенсивне танення снігу і утворення сильно перезволоженої поверхні грунту (до болота), яке чергується з різким підвищенням температури та висушуванням грунту, внаслідок чого внесення добрив по сухому грунту стає не ефективним.

Або навпаки, снігу буває мало і з настанням теплої погоди поверхня грунту пересихає швидко. Тоді доводиться чекати можливості внесення добрив прикоренево сівалками по-Бузницькому, поки верхній шар грунту на глибину загортання добрив ще не пересихає.

Адже розміщені гранули добрив у сухому грунті рослинам не доступні аж поки грунт не буде зволожено опадами. В усякому разі втрачається дорогоцінний час для забезпечення потреби рослин у азоті, що негативно впливає на процес їх розвитку та формування майбутнього урожаю. Скажімо, якщо у фазі третього листка рослина не буде забезпечена вдосталь азотом, коли формуються бруньки бічних пагонів, то вони утворюватись не будуть. Якщо ж забезпечення рослин азотом відбудеться у фазі 5-6 листків, то перші дві бруньки не розвинуться до пагонів і лише третя брунька може утворити пагін. Тоді замість головного і двох бічних пагонів рослина утворить лише два — головний і один бічний, то ж потенціал урожайності значно зменшиться. Виникає питання: яким чином за таких несприятливих умов забезпечити рослини азотом до початку відновлення весняної вегетації. Було б добре, аби можна було покласти восени азот у грунт «про запас» з умовою, що він не буде промиватись у нітратній формі та споживатись надмірно рослинами восени. За яких умов це можливо?

По-перше, коли мікроорганізми-нітрифікатори не транс­формуватимуть аміачний азот у нітратну форму. Як відомо, бактерії-нітрифікатори «засинають» при зниженні температури грунту до нуля градусів і нижче. Отже, зберігати аміачний азот поглинутим вбирним комплексом грунту можливо, починаючи з пізньої осені перед заморозками. Незважаючи на те, що доступний азот рослини можуть засвоювати і під час зимового спокою, внесений пізно восени перед переходом рослин у стан зимового спокою азот і може бути тим запасом, який рослини зможуть використати одночасно з відновленням весняної вегетації, коли потреба у ньому надзвичайно висока. Тоді не потрібно тягнути сівалку по болоту чи розкидати добрива по поверхні пересушеного грунту. Для цього потрібно напередодні виходу рослин у зимовий спокій внести тверді добрива сівалками у міжряддя озимих колосових культур на глибину 6-10 см.

Це переконливо засвідчили вітчизняні вчені С. Попов та С. Авраменко своїми дослідами про вплив доз та форм мінеральних добрив при внесенні їх прикореневим підживленням в осінній період на процеси формування врожайності та якості зерна. У дослідах використовувались азотні добрива: карбамід у варіантах по 15 кг і 30 кг д.р. азоту, аміачна селітра з такою ж концентрацією азоту та нітроамофоска (N-15, Р-15, К-15) по 15 кг та 30 кг д.р. з розрахунку на 1 га площі посіву. Також застосовувались варіанти внесення добрив в різні строки до припинення осінньої вегетації за 11, 22, 27 і 39 днів. Контрольні площі без осінніх підживлень. У середньому за 4 роки досліджень збільшення урожаю за внесення різних добрив коливались в межах від 5 до 2.14 ц/га. Зокрема у варіанті (N-30, Р-30, К-30) урожайність перевищувала контроль на 5 ц/га, у варіанті (N-15, Р-15, К-15) – на 4.6 ц/га.

Внесення карбаміду 30 кг д.р. забезпечило прибавку 4.4 ц/га. При внесенні аміачної селітри N-30 приріст урожаю склав 3.6 ц/га. Варіанти з внесенням карбаміду N-30, аміачної селітри N-30 та нітроамофоски (N-15, Р-15, К-15) (з коливаннями у різні строки), виявились найбільш стабільні та ефективні по витратам. Отже, до відновлення весняної вегетації озимі можна підживляти як пізно восени та і рано навесні. Питання — це реальні можливості, обумовлені погодними умовами. Вибір за вами.