За даними Інституту сільського господарства оптимальні строки посіву пшениці озимої в Україні наступні: в Степу – з 15 по 25 вересня, зокрема в районах Південного Степу – з 20 по 30 вересня, в АР Крим – з 5 по 15 жовтня, у Лісостепу і на Поліссі оптимальний «коридор» – з 5 по 25 вересня.
Реалії агровиробництва відрізняються від наукових рекомендацій, а часом – суттєво. І посівна озимих культур 2020 року не виключення.
Деякі господарства сіють пшеницю досі, і планують завершити не раніше, ніж 10 листопада. Якщо переглянути дописи користувачів популярних аграрних груп в соціальних мережах (на 27.10.2020 р.), то фермери діляться, що планують ще збирати сою, а потім приступати до посіву пшениці.
В залежності від погодних умов посіви можуть не мати дружніх сходів, достатньої зимостійкості і, як результат, взагалі загинути. Дослідники (В. Ремесло та ін.) стверджують, що при посіві пшениці у дуже пізні терміни можуть створитися умови, коли сходи озимих взагалі не встигають з’явитися восени.
В такому разі більшість насіння і проростків гине ще в осінньо-зимовий період, адже під дією мінусових температур в них призупиняється ріст колеоптиле і порушується геотропічна орієнтація. Важливо, щоб рослини пшениці озимої за пізніх строків сівби входили в зиму з досить розвиненим вузлом кущення і вторинною кореневою системою, що є запорукою гарної перезимівлі рослин. Тож, якщо пізній посів є вимушеним заходом, варто використовувати сорти з високими темпами наростання пагонів.
Однією з причин зниження врожайності через відхилення строків сівби від оптимальних є неоднаковий рівень зимостійкості різновікових рослин.
Високу зимостійкість мають ті стебла, які до часу припинення вегетації пройшли стадію яровизації і не встигли «зістаритись». Такі стебла утворюються за 22–42 дні до припинення вегетації. Тому дуже ранній і занадто пізній терміни висіву порушують цей процес яровизації і, як результат, несприятливо впливають на зимостійкість і врожайність культури.
Яровизація – фізіологічна реакція рослин на охолодження, викликана адаптацією до сезонних змін помірного клімату.
Для цвітіння і утворення насіння ці рослини мають бути піддані дії низьких плюсових температур (2-10°C, залежно від виду і сорту рослин).
В країнах Південної Європи останніми роками починають сіяти пшеницю озиму якомога раніше (за дослідженням Лотара Безе). Оптимальні строки сівби для них – середина вересня – початок жовтня. Так, протягом трьох років досліджень з десяти прибавка врожайності становила у середньому від 8 до 10 ц/га. Ранні терміни посіву мали також і ряд недоліків, а саме додаткові витрати на протруйники для насіння, фунгіциди, інсектициди. Це може знівелювати прибуток від додаткового врожаю. Дуже ранні строки сівби підвищують вірогідність переростання посівів і створюють загрозу їхнього вимерзання. За словами вченого, кожен агроном повинен вирішувати питання строків посіву залежно від розміщення полів, наявності вологи, з урахуванням низки інших визначальних погодно-кліматичних умов, а загальнорекомендовані не варто брати за обов’язкове правило.
Важливим етапом підтримки пізніх посівів є їх збалансоване живлення.
Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів живлення з ґрунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: 25-35 кг азоту; 11-13 кг фосфору; 20-27 кг калію, 5 кг кальцію, 4 кг магнію, 3,5 кг сірки, 5 г бору, 8,5 г міді, 270 г заліза, 82 г марганцю, 60 г цинку, 0,7 г молібдену.
На ранніх етапах від сходів до кущення споживається лише 10% азоту від загального об’єму поглинання. Основна маса азоту береться рослиною на етапі кущення – початок трубкування (друге міжвузля) – 50% загального азоту, ще 25% – до появи прапорцевого листка і 15% – протягом колосіння, цвітіння та наливу зерна. Тому не слід вносити великі дози азоту восени, адже надлишковий вміст доступного азоту в ґрунті затримуватиме поглинання фосфору (брак іонів кальцію та магнію – носіїв фосфору до рослини). Це призведе до переростання рослин перед входом в зиму.
Фосфор сприяє усім процесам життєдіяльності рослин. Він впливає на рівномірність сходів, активізує розвиток кореневої системи, посилюючи процес укорінення. Фосфор входить до складу сполук, які акумулюють багато енергії. Достатня кількість фосфору ліквідує проблему надмірної кількості азоту, підвищує його ефективність. Значна частина фосфору засвоюється вже у період проростання насіння. Нестача його в цей час не компенсується посиленням фосфорного живлення на пізніших фазах розвитку. Це спричинює недобір урожаю, тому фосфорні добрива, основна кількість яких випускається у вигляді малорозчинних форм, рекомендується вносити під основний обробіток ґрунту.
Калій активізує роботу низки ферментів, за допомогою яких синтезуються білкові речовини і нагромаджуються цукри. Це в свою чергу підвищує морозо-, холодостійкість і стійкість рослин до грибкових захворювань. Озима пшениця засвоює калій з ґрунту від проростання до цвітіння, а найбільш інтенсивно – у фазах виходу в трубку і колосіння. Повна норма калійних добрив вноситься разом із фосфорними під основний обробіток ґрунту, щоб перемішати добриво на глибину орного шару ґрунту.
Несприятливі погодні умови, зміни клімату та умов ринку досить часто диктують аграріям нові правила та технології більш наполегливо, ніж наукові дослідження. Саме тому, за умови пізнього посіву озимих, варто намагатися створити якнайкращі умови по обробітку ґрунту, відповідально підійти до вибору сильних сортів та забезпечити повноцінне живлення культур, з обов’язковим врахуванням їх потреби в даний період.
Вікторія Олійник
