Живлення, як і більшість складових процесу вирощування культур, потребує особливої уваги впродовж усього періоду вегетації. Залежно від типу ґрунту, особливостей культур та конкретного гібриду, система живлення постійно коригується, в основному це стосується азотного підживлення основних культур.
Віддача від внесення азотних добрив зазвичай більша, ніж від інших елементів живлення, проте аграріям слід ефективно використовувати азот для досягнення максимальної ефективності. Це означає мінімізацію втрат азоту шляхом внесення цього необхідної кількості в періоди, коли рослина його максимально потребує. Водночас слід бути впевненим, що азот не є лімітуючим чинником для отримання максимального врожаю впродовж усього вегетаційного періоду культур.
Оскільки більшість сільськогосподарських культур вже посіяно, а отже основне та припосівне живлення проведено, розглянемо важливі моменти підживлень на прикладі кукурудзи.
За даними дослідників, до фази 6-го листка такі культури як кукурудза і соняшник споживають незначну кількість азотних добрив (близько 5% від потреби). При ранньому посіві (у першій декаді квітня) сходи з’являються не раніше, ніж через 10 днів. Розвиток у цьогорічних умовах (холодна та пізня весна) уповільнюється, тому від появи сходів до фази 6-8-го листка може пройти до 20 днів. Отже, азотні добрива, які були внесені перед посівом, можуть місяць знаходитись у ґрунті до періоду їх активного використання.
За цей час елемент піддається промиванню та випаровуванню, що несе за собою не лише фінансові втрати, а й суттєве зменшення врожаю, адже в той період, коли культури потребуватимуть інтенсивного азотного живлення, його, швидше за все, в кореневмісному шарі ґрунту вже не буде.
Навіть за оптимальних умов досить часто спостерігається дефіцит азоту в рослинах. Перші його ознаки у рослин кукурудзи, наприклад, — світло-зелене забарвлення листя та його менший розмір у фазі 7-8-ми листків. У подальшому більш доросле листя жовтіє й починає відмирати. У фазі 8-10-ти листків старіше листя набуває характерного пожовтіння у формі літери V уздовж центральної жилки від стебла до країв, інтенсивність більша у напрямку до стебла. Листя мають бліде забарвлення. У більш пізніх фазах розвитку (після цвітіння) пожовклі частини всихають і відмирають, ознаки дефіциту вже помітні й на більш молодому листі, спостерігається пожовтіння стебла. Причинами можуть бути: недостатнє живлення, дефіцит вологи, що перешкоджає переносу азоту до рослини, вимивання азоту від коренів через інтенсивні дощі та легкий гранулометричний склад ґрунту, а також конкуренція з боку бур’янів у випадку засміченості полів останніми.
Саме тому при використанні амідної та амонійної форм азоту варто звернути увагу на інгібітори нітрифікації та уреази, які допомагають зменшити швидкість перетворення азоту в легкодоступну форму, тим самим пролонгуючи дію добрив.
На момент цвітіння кукурудза може використати 60-65% від всієї потреби в азоті. Решта обов’язково буде поглинута або переміщена зі стебел та листя під час наливу зерна. Для досягнення максимально можливого врожаю кукурудзи існує два основних джерела азоту протягом вегетації: постійне поглинання азоту з ґрунту кореневою системою та переміщення азоту з вегетативних органів у зернівки.
Отже, якщо планова врожайність культури становить 10 т/га, за даними дослідників для цього культура може спожити 200-250 кг N в діючій речовині. Близько 35% від даної потреби кукурудза може перенести з вегетативних органів, проте решту – лише за рахунок споживання азоту з ґрунту, в тому числі після цвітіння.
Маючи такі дані, агровиробники повинні розвивати серйозні підходи до підживлення культури азотом протягом вегетації. Лише на ґрунтах з високим рівнем ємності катіонного обміну та високими показниками родючості може передбачатись забезпечення рослин повною нормою азоту перед посівом. Важливою умовою при цьому є використання мінеральних добрив пролонгованої дії (амідна, амонійна форми азоту, аміак).
Обов’язковим є моніторинг мінерального азоту в ґрунті протягом вегетації культур. Це допоможе оперативно провести коригування системи живлення і планувати ефективні заходи на наступні сезони.
Оскільки кукурудза споживає більшу частину азоту саме до цвітіння, вкрай важливо забезпечити доступність основної кількості елементу саме до цього періоду. Потім, накопичений у листі та стеблах азот може бути переміщений і використаний при наливі зерна. Проте, дослідження останніх років (Ciampitti та Vyn, 2012) встановили, що сучасні гібриди кукурудзи споживають більше азоту після цвітіння, ніж більш старіші. Саме тому підживлення культури у світі стає все більш популярним.
Деякі дослідники рекомендують вносити лише близько 30% запланованої кількості азотних добрив перед посівом, ще 30 % – після сходів, а решту – в підживлення до і після цвітіння. Це дозволить забезпечити культуру N протягом усього сезону, не турбуючись при цьому про значні втрати. Використання правильного джерела азоту та спосіб його внесення може бути більш важливим для врожаю кукурудзи, ніж кількість, яка застосовується. Дослідження в Міссурі і Теннессі показують, що найбільш ефективним є внесення азоту в ґрунт у вигляді КАС та розкидання амонійно-нітратного добрива.
Зменшити втрати азоту з карбаміду та КАС можна шляхом додавання інгібіторів уреази до даних добрив. При цьому, важливим є наявність опадів або попереднє зрошення, щоб N карбаміду чи КАСу перейшов у доступну для рослин форму. Важливо уникати поверхневого внесення КАС та сечовини в системі підживлення кукурудзи.
Отже, ефективна система живлення кукурудзи азотом включає основні правила: внесення 50-70% від запланованої кількості азоту перед посівом буде сприяти повноцінному розвитку культур під час вегетативних фаз; внесення решти N настільки пізно, як дозволяє це зробити техніка в господарстві, ґрунтово-кліматичні умови тощо.
Вікторія Олійник
