Осінній розвиток ріпаку – стимулювати чи гальмувати?

Осінній період розвитку ріпаку – це період від проростання насіння до формування 10-12 листків та кореневої шийки діаметром 10-12 мм і, в залежності від погодних умов, типу сорту чи гібриду він продовжується 55-75 днів. Цей період розвитку рослин найбільш відповідальний, адже саме на протязі його відбувається диференціація клітин, закладання продуктивних пазушних бруньок – майбутніх бічних пагонів, а також накопичуються цукри та інші низькозамерзаючі речовини у клітинах, що підвищує морозостійкість рослин.

Практично доведено, що у цей період розвитку ріпаку створюються умови для формування до 70% майбутнього урожаю. Тож втрата можливості створювати передумови для оптимального розвитку та закладання майбутнього урожаю не буде компенсована ніякими заходами навесні. Проте багато аграріїв цією істиною нехтують, переносячи догляд за рослинами на весну.

Для формування урожайності 30-35 ц/га рослини ріпаку споживають: понад 180 кг азоту, 80 кг фосфору, 300 кг калію, 30 кг магнію, 50 кг сірки та 300 г бору, 400 г цинку, 1200 г марганцю, 30 г міді та 5 г молібдену. Протягом осіннього періоду споживається: 60 кг азоту, 18 кг фосфору, 60 кг калію (у співвідношенні 1:0.4:1), а також 23 кг сірки, 5 кг магнію, 75 г бору, 200 г марганцю та по 10-15% норми усіх мікроелементів. Маючи результати агрохімічних аналізів ґрунту на вміст доступних форм елементів живлення, фізико-біологічних властивостей та динаміку поглинання рослинами біогенів, ми можемо максимально точно змоделювати систему живлення рослин в осінній період розвитку. Проте, з агрохімічними лабораторіями ми не дружимо, законами агрохімії нехтуємо і в результаті усе робимо навмання, на удачу.

Часто даремно витрачаємо купу грошей на неефективне використання добрив, засобів ЗЗР тощо. Іноді удачу можна «піймати», але рідко.

Ефективне використання усіх елементів живлення — це оптимізація, збалансування їх співвідношення та підсилення дії кожного з них у повній відповідності до потреб рослин. Оптимізація — це ключ до ефективності живлення рослин, максимального використання їх генетичного потенціалу. Ми ж часто-густо стараємось відкрити замок шпилькою, а не ключем, і годуємо рослини як прийдеться.

Але якщо у нас немає аналізів ґрунту, то потрібно реагувати на поведінку рослини і розуміти, чого вона потребує, щоб максимально забезпечити цю потребу. Перш за все ми звертаємо увагу на темпи розвитку рослин, їх зовнішній вигляд і візуально визначаємо, чого бракує їм у даний час, визначаємось з тим, чи потрібно стимулювати розвиток, або, навпаки, гальмувати, чи залишити їх у спокої і не турбувати. Якщо в кінці вересня – на початку жовтня рослини мають 4 добре розвинених листка і діаметр кореневої шийки 4 мм, то залишайте їх у спокої і не турбуйте. Економте час і гроші на наступне підживлення.

Термін засвоєння біогенів культурами за позакореневого підживлення (години, дні)

Якщо у цей період рослини мають більше листків, більший діаметр кореневої шийки, то це дуже розвинені рослини і їм загрожує переростання до настання зимового спокою та вимерзання навіть за невеликих приморозків. Тож їх розвиток потрібно гальмувати. Нарешті, якщо рослини сформували менше 4-х листків і, відповідно, менше 4 мм діаметру кореневої шийки — це слаборозвинені рослини і вони потребують стимулювання темпів розвитку до початку зими.

Отже, почнемо працювати саме з ними. Як правило, цим рослинам бракує фосфору, азоту, калію, магнію, сірки, бору і цинку. Тому потрібно листковим підживленням компенсувати їх дефіцит, зважаючи на синергію чи антагонізм елементів між собою. Хотів би звернути увагу, що ми часто захоплюємось азотом і вносимо його не за потребою відповідно до балансу з іншими елементами, а згідно з тим, скільки ми його маємо. Так ось, надлишок азоту, незбалансованість його з іншими елементами зменшують засвоєння рослинами калію, кальцію, магнію, заліза, марганцю, міді, фосфору і цинку, тоді як в оптимальному співвідношенні азоту з цими елементами вони засвоюються рослинами нормально.

Оптимальна кількість бору і міді позитивно впливає на засвоєння азоту, оптимальна кількість молібдену покращує засвоєння азоту і фосфору. Кальцій і цинк в оптимальній кількості активізують засвоєння калію і фосфору. Сірка покращує транзит цинку і марганцю з ґрунту, а марганець активізує засвоєння міді. Наразі солі кальцію і міді блокують одне одного і лише один з цих елементів може засвоюватись рослиною, створюючи дефіцит іншого. Чи враховуємо ми ці особливості при застосування добрив?

Очевидно рідко і не отримуємо бажаного результату, а часто погіршуємо розвиток рослин.

Якщо результати аналізів вказують на дефіцит декількох елементів, то одноразове внесення їх комплексу з великою ефективністю малоймовірно. Тому доводиться виконувати два підживлення, враховуючи синергізм і антагонізм елементів. Швидко збалансувати потребу рослин у елементах живлення можна застосуванням листкових підживлень. Проте, застосовуючи листкові підживлення, необхідно враховувати різні темпи засвоєння елементів з них рослиною з її листкової поверхні.

Тобто, такі елементи як фосфор і сірка повинні знаходитись на поверхні листка у вологому стані до 10 днів, такі елементи як калій і кальцій – до 1 доби, інші елементи – до 2-х годин. Чи будуть утримуватись у вологому стані розчини добрив на поверхні листка протягом хоча б доби при температурі навколишнього середовища 15-25ºС? Ми знаємо, що є біологічні плівкоутворювачі, які протягом 14-20 днів утримують добрива на поверхні листка у напіввологому стані, що забезпечує дифузію елементів живлення через ектодезми листка в міжклітинний простір. Але ми ж усі винахідники і «економісти», і замість біоприлипача природного полісахаридного походження використовуємо… рідке мило. Те, що помили листок від бруда — це непогано, але користі для живлення – нуль. Я не берусь рекомендувати якусь універсальну композицію живлення, складу та кількості елементів у робочому розчині, бо кожне поле має свої особливості, іноді навіть частини одного поля неоднорідні. Проте для інтенсивного росту і розвитку слаборозвинених рослин потрібен азот, фосфор, сірка, магній, цинк, калій, певна кількість бору та інші елементи.

У перше позакореневе підживлення у фазі 3-4-х листків доцільно внести: Нановіт фосфорний, 0.5 л + Нановіт Мікро, 1 л + Нановіт моно Цинк, 0.5 л + 8-10 кг карбаміда + 2-3 кг сульфату магнію та 200 мл прилипача. За передбачення тривалого теплого періоду додати 100 мл Фолікуру.

Через 10-12 днів слід обприскати ці посіви таким складом добрив: Нановіт Мікро, 1 л + Нановіт моно Бор, 1 л + Фолікур, 0.6 л + карбамід, 8-10 кг + сульфат магнію, 2-3 кг і полісахаридний прилипач Липосам, 0.2 л/200 л води.

Таким складом біогенів, але з меншою кількістю азоту, слід підживити і ті посіві, що мали нормальний розвиток у кінці вересня – на початку жовтня. Адже ці елементи відіграють ключову роль у формуванні морозостійкості і продуктивності ріпаку.

Особливої уваги заслуговує бор. Цей елемент регулює вуглеводний та білковий обміни, входить до складу фітогормону ауксину, активує поділ і диференціацію клітин та розвиток молодих клітин, підвищує еластичність стінок клітин та запобігає їх руйнуванню при замерзанні клітинного соку. Бор приймає участь у синтезі нуклеїнових кислот ДНК, як головної складової генетичного апарату рослин, та РНК, як системи, що відповідає за синтез білка. Бор позитивно впливає на ріст кореневої системи, підвищує морозо- і посухостійкість рослин та урожайність і якість насіння. За умов оптимального забезпечення потреб рослин ріпаку бором, його урожайність підвищується до 20%. За дефіциту бору у стручках не утворюється насіння, а самі стручки опадають. Зменшується вміст олії у насінні.

Як відомо, ріст і розвиток рослин регулюються складними взаємодіями фітогормонів, які стимулюють розтягування кліток і ріст (гібереліни і ауксини та ін.), і такими, що гальмують ці процеси (інгібітори росту, цитокініни та ін.). Регулятори росту включаються в систему дії гормонів росту — гіберелінів і ауксинів. Часто застосовуються регулятори росту з групи азолів, які підвищують у рослинах ріпаку вміст цитокінінів, та, відповідно, зменшують дію гіберелінів і ауксинів. Тобто переорієнтовують розвиток рослини з вертикального у горизонтальний напрямок — закладання пазушних бруньок, з яких розвиватимуться бічні пагони, потовщення кореневої шийки і кореня, збільшення маси кореневої системи та підвищення концентрації цукрів та низькозамерзаючих речовин у клітинах рослин. При цьому також зменшується вміст вологи в рослинах, що також підвищує їх морозостійкість.

Одночасно відбувається накопичення асимілятів та інших поживних речовин у коренях, що підвищує можливість раннього початку росту навесні. Можливе застосування регуляторів росту навесні на стадії бутонізації рослин, що дозволяє підвищити урожайність ріпаку. Для призупинення розвитку рослин застосовують інгібітори типу ССС-720 хлормекватхлорид і тринексапак-етил (модус), які мають стоп-ефект.

На площах з сильно розвиненими рослинами необхідно загальмувати ріст стебел внесенням Фолікура, від 0.5 л, і хлормекватхлорида, 1 л на 1 га, з комплексом мікроелементів без карбаміду. Оптимальний склад мікроелементів можливо внести за результатами листкової діагностики стаціонарних та переносних лабораторій високоякісними мікродобривами.