Не затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправною бездіяльністю уповноваженого органу

Процедуру одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства чітко регламентовано Земельним кодексом України, зокрема в статтях 118, 122 ЗК України:

• подання клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК;
• відповідний орган виконавчої влади розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні;
• проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно з законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін;
• відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання Проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У теорії все здається зрозуміло та однозначно, але на практиці виявляється не все так однозначно.
Досить розповсюдженою є ситуація, коли дії органів місцевого самоврядування, які скоріш за все можна охарактеризувати як бездіяльність, свідчать про те, що вони вважають визначений у Земельному кодексі України двотижневий строк для прийняття рішення їхнім правом, а не обов’язком, та за рахунок маніпулювання депутатами своїм ухвальним голосом доводять таку чітко визначену законодавцем процедуру у безкінечний біг по колу.

Першу перепону громадянам, які виявили бажання отримати земельну ділянку у власність, органи місцевого самоврядування створюють на першому етапі, тобто коли розглядають клопотання такої особи, звісно у місячний строк ніхто не вкладається, і фактично не дає ані дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані мотивованої відмови у його наданні.

Адже єдиною підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Законодавець передбачив, що особа, якій належить право власності на об’єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у разі ненадання у місячний строк з дня реєстрації клопотання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє орган місцевого самоврядування.

Але, слід звернути увагу, що це стосується не всіх категорій земельних ділянок, такого порядку не передбачено, наприклад, для земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

І хоча у разі, якщо особі пощастило і дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства вона отримала від уповноваженого органу виконавчої влади (яким до прийняття Закону № 1423-ІХ було Головне Управління Держгеокадастру у відповідній області), і проєкт розроблено, то органи місцевого самоврядування створюють наступну перепону шляхом маніпулювання депутатами своїм ухвальним голосом на стадії затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Маніпулювання ухвальним голосом проявляється у тому, що депутати не голосують ані «за», ані «проти», вони «утримуються», і по результату орган місцевого самоврядування відповідає особі, що клопотання розглянуто, але рішення не прийнято.

При цьому органи місцевого самоврядування не зважають, що законодавцем передбачено, що уповноважений орган приймає (а не може прийняти або не прийняти) рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Так, законодавцем встановлено, що у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Тож, зазначене вище маніпулювання органом місцевого самоврядування має на меті позбавлення особи можливості судового захисту порушеного права, адже нібито і не залишено без розгляду клопотання і відсутня відмова у передачі земельної ділянки у власність, які можливо було б оскаржити до суду.

Але, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про принцип «належного урядування», згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (справа «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Тож, у разі зіткнення з вище описаними перепонами в отриманні земельної ділянки у власність, необхідно не зволікати, а звертатись до суду і визнавати такі дії органу місцевого самоврядування протиправними та зобов’язувати такий орган у судовому порядку прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.