По-перше, можна використати бобову культуру як джерело безкоштовного (начебто безкоштовного) біологічного азоту. Тобто для того, щоб забезпечити азотне живлення соняшника за рахунок фіксуючої азот рослини-компаньйона.
По-друге, для захисту ґрунту від ерозії. Соняшник тривалий час залишає міжряддя відкритими. Крім того, після збирання врожаю соняшник залишає замало рослинних решток. Набагато менше, аніж необхідно для запобігання водної та повітряної ерозії ґрунту. Вегетуюча бобова культура та ії рештки закривають ґрунт у міжряддях, це захищає ґрунтові агрегати від руйнування краплями дощу.
По-третє, для збереження та поліпшення родючості ґрунту. Кореневі та надземні залишки бобових трансформуються в органічну речовину ґрунту. Поліпшується структура (міцність агрегатів, пористість) та активізується біологічна активність мікробіоти ґрунту.
По-четверте, для максимально ефективного використання ресурсів з одиниці поверхні ґрунту. При правильно підібраних компонентах значно зменшується внутрішньовидова конкуренція за ресурси (світло, воду, поживні речовини) та майже відсутня міжвидова. Внаслідок цього підвищується LER (land equivalent ratio), тобто показник відносноі площі посіву кожної з культур, урожай з якої дорівнює врожаю з 1 га бінарного (полікультурного) посіву.
Різні цілі передбачають використання різних засобів. Тому технології «ґрунтозахисного» та «товарного» сумісних посівів мають чимало відмінностей.
Краснодарський край, РФ. Перші три мети (азотне живлення та збереження ґрунту) передбачають сівбу насіння соняшнику та бобових культур-компаньйонів або в одному ряду, або в сусідніх рядах на відносно невеликій відстані. Подібні технології з початку 2002 року розроблялися в ДонГАУ (Краснодарський край, РФ). Популяризатори так званих «бінарних посівів» припускали, що буркун або вика, висіяні разом з соняшником у рядки або в міжряддя, дадуть можливість заощадити на азотному живленні соняшника. Але практика, на жаль, не наблизилася до теорії: соняшнику було замало того азоту, який вика або буркун накопичували завдяки азотфіксації. Виникли також інші проблеми: одночасний посів суміші насіння був нерівномірним, а точний посів передбачав два проходи сівалки. З урахуванням витрат на насіння бобових та на сівбу, вартість «біологічного» азоту в деякі роки перевищувала вартість еквівалентної кількості азоту з добрив. До того ж, не завжди сусідство з бобовими рослинами було корисним для соняшника: у несприятливих умовах (заморозки, посуха, спека) вика, наприклад, пригнічує соняшник. Що, відповідно, впливає на його врожайність.
Канада і США. У Канаді і США технологія «ґрунтозахисних» сумісних посівів соняшнику та бобових дещо відрізняється від російської технології. Насіння бобових культур висівають у міжряддя вегетуючого соняшника у фазі 2 пар листя.
Це зменшує конкуренцію за світло для товарної культури (соняшника) та надає йому істотні переваги в розвитку. Більш рання (одночасно з сівбою соняшника) та занадто пізня (у фазі 10 листків) сівба бобового компонента негативно впливає на врожайність соняшнику. Виняток – одночасний посів соняшнику та сочевиці з нормою близько 25 кг/га, така комбінація є напрочуд вдалою. Сочевиця, вика, конюшина і люцерна формують щільний покрив, що закриває ґрунт у міжряддях. Це вирішує основну задачу: запобігає ерозії ґрунту. На врожайність товарної культури її бобові «сусіди» впливають незначно.
Франція. Сумісні посіви з метою більш ефективного використання с/г земель вивчали в 2010-2011 роках у Франції. На дослідних станціях CETIOM і INRA розробили технологію спільного посіву сої та соняшнику в різних умовах. Результати дослідів відповідали відомому принципу «чим гірше – тим краще», тобто чим гіршими були умови, тим більше було переваг у суміші культур. Та навпаки.
На зрошуваних полях з нелімітованим забезпеченням рослин водою та мінеральним живленням, двокомпонентні посіви виявилися безперспективними. На високому агрофоні соя і соняшник, вирощені окремо, формували значно більший урожай, аніж при «змішаній» вегетації. Жорстка міжвидова конкуренція за світло в «ідеальних» умовах вирощування мала негативні наслідки для сої. Саме внаслідок пригнічення сої жоден з варіантів дослідів на високому агрофоні не забезпечив переваг суміші культур.
На незрошуваних полях на низькому агрофоні з мінімальними витратами коштів (єдиний захід – внесення ґрунтового гербіциду) бінарний посів виявився ефективнішим, аніж одновидові. Оптимальним виявилося чергування чотирьох рядів пізньостиглих сортів сої з двома рядами ранньостиглого гібрида соняшнику. Максимальний показник LER при цих умовах сягав 1,24. Тобто комбінація двох культур забезпечила загальне збільшення врожаю на 24% у порівнянні з роздільним вирощуванням. Але успіх на дослідних ділянках не гарантує успіху у виробничих умовах. Особливо з урахуванням такої «дрібниці», як технологія збирання врожаю. Для роздільного збирання ширина смуг (кількість рядків) кожної культури повинна відповідати ширині захоплення комбайна. Схема «4+2» не пристосована для збирання звичайним комбайном.
Можна запропонувати вже перевірену альтернативу: посів соняшнику в покривну бобову культуру (зимуючий горох, сочевицю). До фази бутонізації горох (або сочевиця) встигає накопичити максимум азоту. Передпосівна «зачистка» поля гербіцидом суцільної дії саме у цю фазу вбиває бобову культуру та бур’яни, що забезпечує соняшнику «чистий старт». Якщо сівбу проводять у необроблений ґрунт, соняшник отримує у «спадок» від покривної культури чималий запас поживних речовин та трохи мульчи з рослинних решток. Мульча зберігає вологу у ґрунті та захищає його.
Це, звісно, не бінарний посів. Але досить непоганий замінник, який, до речі, виключає складні маневри сівалок на полі та дозволяє збирати врожай без ускладнень.
Олександр Гончаров
