Калій – один з основних макроелементів, який необхідний для живлення рослин. Останні 15-20 років кількість внесення К на гектар суттєво зменшилась, що пов’язано як з ростом цін на мінеральні добрива, так і значно ширшим застосуванням агрохімічного аналізу ґрунту, в рекомендаціях по живленню після якого часто просто немає цього елементу. Прийнято вважати, що калій має найменший вплив на врожайність культур, порівняно з азотом та фосфором, саме тому і вноситься він переважно у найменших кількостях. Проте варто розібратися в особливостях калійного живлення, формах та термінах внесення калію для досягнення максимального потенціалу сільськогосподарських культур.
У рослинних клітинах калій присутній в іонній формі в цитоплазмі і клітинному соку. Його менше в старих частинах рослин, а також в коренях, насінні і бульбах. Калієм багаті молоде листя і стебла. В соломі злаків калію більше, ніж в зернах, тому він може повертатись разом з гноєм у ґрунт (якщо солому використовують як підстилку для тварин), підтримуючи баланс.
Калій, порівняно з азотом та фосфором, виноситься з врожаєм у невеликій кількості, оскільки він переважно зосереджений у соломі та інших пожнивних рештках культур.
Враховуючи ці факти, варто звернути увагу на ефективне управління рослинними рештками. Цей елемент слугує регуляторним і транспортним агентом у рослині, а головне – сприяє оптимізації якості. При вирощуванні плодоовочевої продукції калій відіграє важливу роль в регулюванні лежкості та збереженні товарного вигляду врожаю. Оптимальне забезпечення рослин калієм веде також до зниження накопичення нітратів в овочах, так як потрапляючи в рослини, азот приймає участь в утворенні білків. Калій підвищує стійкість рослин до шкідників і хвороб, а регулюючи водний режим – до дефіциту вологи. Разом з фосфором калій покращує розвиток кореневої системи.
Рослини протягом усієї вегетації поглинають калій безпосередньо з ґрунту у вигляді іону К+. Якщо розглядати результати агрохімічного аналізу ґрунтів України, то в більшості випадків вміст доступної форми калію (К2О) «середній» або ж «високий» за шкалою. Особливо це стосується аналізування за методиками, які затверджені і найширше використовуються в нашій країні. Ця інформація часто призводить до відмови агровиробника від внесення калію і, в результаті, до зменшення врожайності сільськогосподарських культур. Причиною цього є високий потенціал сучасних сортів та гібридів, деградація ґрунтів, незбалансоване живлення (всі елементи повинні вноситись у ґрунт лише у певному співвідношенні), а також – несприятливі погодні умови.
Досить застарілими є і шкали, за якими визначаємо забезпеченість рослин елементами живлення, оскільки вони практично не оновлювались з часу створення тієї чи іншої методики.
Залежно від культури і врожайності споживання калію може скласти 350 кг К2О/га і вище. Особливо калієлюбними є соняшник, ріпак, кукурудза, на формування 1 т врожаю яких потрібно від 30 кг/га калію. Виникнення дефіциту калію у ґрунті серйозно впливає на врожайність сільськогосподарських культур. Тому рекомендується не допускати тривалого виснаження ґрунтів калієм, так як це веде до різкого зниження здатності ґрунту задовольняти потреби рослин в необхідній кількості елементів живлення.
Отже в інтенсивному сільському господарстві лише ґрунтові запаси не здатні повністю забезпечити зростаючі потреби високоврожайних культур у калії. У разі його дефіциту сповільнюється ріст рослин, стебла стають ламкими, що може призводити до вилягання. Оскільки калій відноситься до мобільних елементів живлення (N, P, K, Mg), то перші симптоми його нестачі з’являються на нижніх листках. Загальною ознакою дефіциту К серед усіх культур є пожовтіння кінчиків та країв листків. Уражені частини з часом відмирають. Досить специфічна реакція на нестачу елемента може проявлятися на сої: поява некритичних плям, які потім відмирають. Ячмінь, у свою чергу, формує занадто велику кількість пагонів.
У ґрунті вміст калію сильно варіює залежно від його структури. Краще калій утримують важкі (суглинки, глинисті) ґрунти. У легких ґрунтах його менше, а найбіднішими на калій є торф’янисті ґрунти.
Симптоми нестачі елемента стають помітними під час сильного зростання (влітку). Щодо кислотності ґрунтів, то калій добре засвоюється рослинам при рН вище 5,5, тобто коли реакція ґрунтового розчину нейтральна та лужна.
Калійні добрива виробляють з так званих калійних руд. Після внесення у ґрунт калій з добрив досить легко розчиняється у ґрунтовій волозі.
Після цього він може поглинатися ґрунтово-вбирним комплексом (ГВК), а також перетворюватися на необмінні форми при несприятливому зволоженні (перезволоженні та висиханні ґрунту). Калій рухливий у ґрунті і можливе його вимивання, але лише на дуже легких піщаних ґрунтах при рясних опадах.
Основним мінеральним добривом, яке застосовують майже під усі сільськогосподарські культури є хлористий калій. Його виробництво становить близько 90% від усіх калійвмісних туків.
Це добриво досить багате калієм (до 63% в перерахунку на оксид калію). Калій хлористий має ряд переваг, серед яких доступна ціна та високий вміст елемента в ньому. З недоліків варто звернути увагу на вміст хлору в добриві, на який не всі культури реагують позитивно, особливо це стосується овочевої групи.
Вносять калійні добрива зазвичай під основний обробіток ґрунту – восени. Для кращої розчинності та взаємодії з ґрунтом найкраще калій, як і фосфор, заробити у кореневмісний шар. Внесення комплексних мінеральних добрив разом з посівом теж завоювало довіру в агровиробників, адже цей метод дозволяє живити рослини локально, бути впевненим при цьому, що коренева система культури досягатиме місця розташування добрив.
Отже, калію, як мікроелементу, слід приділяти належну увагу. Одностороннє використання азоту без застосування калійних добрив не дає очікуваного ефекту у вигляді максимальної врожайності. Калій збільшує в середньому на 20% ефективність використання азоту, що дозволяє істотно скоротити втрати азоту або використовувати більш низькі дози азотних добрив. Доведено, що калій підсилює вироблення азоту азотфіксуючими бактеріями бобових культур (сої, сочевиці, люцерни, люпину, гороху та ін.), що веде до зростання забезпеченості рослин азотом. Він надає також позитивний вплив на ефективність фосфору, сірки, міді, марганцю, цинку та інших елементів живлення.
Вікторія Олійник
