Кукурудзяна казка, а може і не казка, якщо нехтувати захистом від хвороб (агроному для допомоги)

Наразі, шановні мої читачі, проведемо невеличкий «лікбез» щодо вирощування такої обов’язкової сільгоспкультури як кукурудза та згадаємо усі ті хвороби, які заважають агрономам та фермерам отримувати стабільні врожаї. Серед усіх хвороб я звернула увагу на найбільш шкідливі та не дуже знані. Маю надію, що ці знання знадобляться нашим молодим аграріям.

Летюча сажка – Sphacelotheca reiliana (Kuhn) G.P. Clinton

■ Поширення. В Україні летюча сажка поширена значно менше, ніж пухирчаста, зустрічається переважно в регіонах з достатнім зволоженням, а саме в Полтавській, Кіровоградській, Черкаській областях та у південній частині Київської області. В інших зонах вирощування кукурудзи хвороба не має значного поширення.

■ Шкідливість. Недобір урожаю зерна при сильному розвитку хвороби може становити 15-20% внаслідок ураження качанів, а також через приховані втрати, пов’язані з загибеллю окремих паростків, низькорослістю рослин і недорозвиненістю качанів.

■ Ознаки ураження. Симптоми хвороби проявляються в період цвітіння. Гриб уражує генеративні органи: качани цілком перетворюються на чорну масу спор, прикриту скороченими обгортками, які спочатку щільні, зелені, а пізніше жовкнуть, всихають і передчасно (у фазі молочної стиглості) розкриваються, волоть руйнується частково або повністю, з утворенням неприкритих чорних скупчень спор (теліоспор), що вільно розпилюються. За зовнішнім виглядом летюча сажка відрізняється від пухирчастої тим, що у першої спорові скупчення сухі і не мають оболонки, а у другої здуття вкрите м’ясистою, блискучою, вологою з середини оболонкою.

■ Джерело інфекції – теліоспори у ґрунті на уражених рослинних рештках, а також на поверхні насіння, якщо вони не розпорошені, то можуть зберігати життєздатність у ґрунті впродовж 3-8 років, що слід враховувати при складанні сівозмін. Найкраще спори виживають в орному шарі на глибині 20-30 см.

■ Розвиток хвороби. Масове ураження летючою сажкою спостерігається за умов пізніх строків сівби, теплої весни, підвищеної температури і помірної вологості ґрунту в період проростання зерна, жаркого літа, і особливо при порушенні сівозмін внаслідок накопичення інфекції в ґрунті. На полях, де кукурудза вирощується беззмінно, кількість уражених рослин досягає 15% і більше, тоді як на полях з правильним чергуванням культур ступінь ураження не перевищує 0,1-0,3%.

Пухирчаста сажка –Ustilago zeae (Beckm.) Unger

■ Поширення. Хвороба в Україні широко розповсюджена, але найбільшої шкоди завдає у напівзасушливих центральних областях степової зони, особливо при вирощуванні сприйнятливих гібридів, уражуючи 10-25% рослин.

■ Шкідливість хвороби полягає у значному недоборі урожаю внаслідок ураження різних органів рослин, безплідності качанів за умов раннього їх зараження, а також у загибелі уражених молодих рослин.

На величину втрат урожаю впливає кількість, розмір та розташування пухирів на одній рослині. Пухирі великих розмірів спричиняють втрати близько 60% і більше, середньої величини – 25%, невеликі – 10%.

■ Ознаки ураження. Перші ознаки ураження хворобою спостерігаються на молодому листі і піхвах, починаючи з фази сходів. У фазі 5-8 пари листків ураження проявляється на листкових піхвах та стеблах, потім – на волотях, на початку цвітіння – на качанах. Рослини кукурудзи найбільш сприйнятливі до зараження від фази 4-6 листків до початку молочної стиглості, оскільки гриб (збудник хвороби) здатний уражувати тільки молоді меристематичні тканини. Найчастіше він заражає зону стеблового конусу наростання, внаслідок уражуються стебла, листки, волоті, а також молоді качани та їх рудименти, що знаходяться в листкових піхвах нижче качанів. У місцях ураження утворюються характерні пухирчасті здуття різної форми та розміру від невеликих до 15 см і більше в діаметрі. Розвиток здуттів починається з блідих, злегка припухлих плям, що швидко збільшуються і за 2-3 тижні перетворюються у великі жовна блідувато-рожевого або зеленкувато-жовтого кольору. У нестиглому стані сажкові здуття складаються з сірувато-білої, шаруватої маси, вкритої товстою вологою оболонкою. При достиганні вміст здуття перетворюється на чорно-оливкове скупчення теліоспор гриба – кулястих, 7-12 мкм в діаметрі, або еліпсовидних, з жовто-бурими, дрібношипуватими оболонками. По мірі достигання здуття його оболонка висихає і розтріскується.

■ Джерела інфекції – теліоспори у ґрунті і рідше – на насінні.

■ Розвиток хвороби. Первинне зараження відбувається за допомогою теліоспор, які розносяться вітром з пухирів, що лишилися на полі з минулого року і були зруйновані при обробітку ґрунту. Проростають теліоспори за наявності краплинної вологи протягом кількох годин. Оптимальною температурою для проростання спор є +23-25°С.

Поширенню пухирчастої сажки сприяють також пошкодження рослин шведською мухою, стебловим кукурудзяним метеликом та іншими комахами, механічне травмування при обробці ґрунту. Щодо токсичності пухирчастої сажки, вважається, що молоді жовна з щільною м’якоттю не отруйні, а жовна зі сформованою споровою масою такі ж отруйні, як і ріжки злаків. Тому рослини з пухирями сажки не слід використовувати для годівлі тварин, ні у свіжому вигляді, ні у вигляді силосу.

■ Заходи захисту. Найбільш економічно ефективним методом боротьби з пухирчастою сажкою є створення і використання у виробництві стійких гібридів кукурудзи. Важлива роль належить також агротехнічним прийомам: сівба гібридним насінням першого покоління та добір здорового насіннєвого матеріалу; оптимальні строки сівби; очищення поля від післязбиральних решток і осіння оранка; протруювання насіння; в сівозміні кукурудза на насіння не повинна перевищувати 25-30% площі.

Гельмінтоспоріоз (бура плямистість) –Helminthosporium turcicum Pass

■ Поширення. В Україні кукурудзу уражує гельмінтоспоріоз листя, спричинений Helminthosporium turcicum, переважно в Закарпатській області, в окремі роки хвороба може проявлятись також у південному регіоні.

Крім кукурудзи цей патоген уражує також сорго, суданську траву.

■ Шкідливість. Хвороба здатна завдавати значної шкоди. Якщо гельмінтоспоріоз листя розвивається до появи приймочок, збитки урожаю можуть сягати 50%. Сильне інфікування листя викликає передчасну загибель рослин.

■ Ознаки ураження. Прояв гельмінтоспоріозів починається з утворення на листі невеликих білуватих, а потім бурих довгастих плям з темно-коричневою облямівкою. У центрі плям за умов високої вологості утворюється бурувато-оливковий наліт спороношення грибів у вигляді чорної повстяної плісняви. Пізніше тканини всередині плям висихають і стають світлими.

■ Джерела інфекції. Збудник перезимовує міцелієм та конідіями в рослинних рештках (інфікованому листі, обгортках качанів), на поверхні ґрунту чи на глибині до 10 см. Патоген може зберігатись і на поверхні насіння. Резерватором збудника також може бути бур’ян плоскуха звичайна (півняче просо).

■ Розвиток хвороби. Навесні спори з рослинних решток розносяться вітром на великі відстані, спричиняючи первинне зараження рослин кукурудзи. Влітку розповсюдження інфекції відбувається конідіями, які рясно утворюються протягом вегетації кукурудзи на уражених тканинах. Перезараження рослин можливе як у межах одного поля, так і на полях, розташованих поряд.

Розвитку хвороби сприяють помірні температури (+18-27°С) та рясні роси впродовж вегетаційного періоду. За умов посушливої погоди (при вологості повітря нижче 80%) процес поширення хвороби затримується.

■ Заходи захисту. Найбільш ефективним та екологічно доцільним заходом захисту є впровадження у виробництво стійких гібридів з генетичним захистом від хвороби.

Фузаріоз качанів – Fusarium moniliforme J. Sheld.

■ Поширення. В Україні хвороба поширена в усіх зонах вирощування кукурудзи, особливо в районах надмірного зволоження.

■ Шкідливість хвороби дуже висока. Уражені качани мають низькі товарні якості, під час збирання швидко руйнуються пліснявими грибами. Насіння кукурудзи з сильним ступенем ураженості фузаріозом втрачає схожість, а насіння з неушкодженим зародком дає слабкі паростки, які звичайно гинуть, не досягнувши поверхні ґрунту. Гриб F. moniliforme не має токсичних властивостей, але встановлено, що інші види збудників фузаріозу качанів утворюють в зерні мікотоксини, які можуть спричиняти у тварин токсикози, що проявляються у важкому ураженні печінки і часто призводять до загибелі.

■ Ознаки ураження. Ознаки хвороби з’являються на качанах в кінці молочної чи на початку воскової стиглості і можуть розвиватися до збирання та навіть під час зберігання. На качанах утворюються один або кілька осередків густого нальоту грибниці блідо-рожевого або білого кольору. У центрі такого осередку зернівки майже цілком зруйновані, стають брудно-бурими, легко кришаться і ламаються. На сухому обрушеному зерні можна бачити бурі плями та білий чи блідо-рожевий наліт у вигляді коростинок, такі зернівки крихкі. В умовах вологої камери на ураженому насінні утворюється пухнастий білий або блідо-рожевий міцелій, на якому формується спороношення.

Іноді ураження проявляється характерним малюнком у вигляді білих променів. Ураження качанів відбувається за допомогою спор, що розносяться комахами, вітром та дощем з уражених вегетативних органів кукурудзи та рослинних решток. Уражуються насамперед травмовані качани: пошкоджені комахами або уражені біллю.

■ Джерелами інфекції є рослинні рештки (обгортки качанів, стерня), ґрунт та уражене насіння кукурудзи.

■ Розвиток хвороби. Фузаріозні гриби розвиваються в широкому діапазоні температур +3-30°С (оптимум +20-22°С). Фактори, що сприяють поширенню хвороби – підвищена температура і вологість. Сильний розвиток фузаріозу качанів спостерігається у роки з підвищеною кількістю опадів у період достигання. Спалахи чисельності шкідників (кукурудзяного метелика тощо) також сприяють поширенню фузаріозних хвороб кукурудзи.

■ Заходи захисту. Добір здорового насіннєвого матеріалу, правильний режим зберігання насіннєвих качанів (вологість їх не повинна перевищувати 16%, а зерна – 13%); калібрування насіння; сівба гібридним насінням першого покоління; вирощування стійких гібридів; очищення поля від післязбиральних решток і осіння оранка; дотримання ротації у сівозміні; оптимальні строки посіву; застосування оптимальних доз добрив; скорочення чисельності кукурудзяного метелика; протруювання насіння.

Червона гниль качанів – Fusarium graminearum Schwabe

■ Поширення. Хвороба поширена в зонах вирощування кукурудзи з помірним кліматом. Гриб відомий як паразит інших злаків. Уражує пшеницю, викликаючи захворювання колосу (п’яний хліб), гнилі сходів, кореневої шийки і коренів.

■ Ознаки ураження. Перші ознаки хвороби спостерігаються у фазі молочно-воскової стиглості насіння. На качанах з’являється наліт грибниці.

Грибниця щільно пронизує обгортки уражених качанів, спричиняючи прилипання їх одна до одної та до качана і надаючи їм характерного червонуватого забарвлення, завдяки чому хвороба легко діагностується.

■ Джерелами інфекції є рештки кукурудзи, які зимують у полі, і в яких до весни визрівають плодові тіла з аско­спорами. Ці спори переносяться повітряними потоками на стебла та качани рослин, спричиняючи зараження. Влітку поширення хвороби відбувається також за допомогою конідіального спороношення. Міцелій і конідії зберігають життєздатність у ґрунті протягом року, аскоспори у перитеціях – понад два роки.

■ Розвиток хвороби починається з верхівки качана, на якій утворюється щільний яскраво-рожевий наліт грибниці, що поступово поширюється зверху вниз і часто суцільно охоплює весь качан. Тривала волога погода і помірна температура в період достигання качанів сприяють розвитку хвороби, особливо в роки зі значними опадами в другій половині літа та восени.

■ Заходи захисту. Добір здорового насіннєвого матеріалу, правильний режим зберігання насіннєвих качанів (вологість їх не повинна перевищувати 16%, а зерна – 13%); скорочення чисельності кукурудзяного метелика; протруювання насіння.

Фузаріозні стеблові та кореневі гнилі – Fusarium moniliforme J. Sheld

■ Поширення. Хвороба розповсюджена в усіх регіонах вирощування кукурудзи багатьох країн. Серед різних типів стеблових гнилей кукурудзи, що зустрічаються на території України (вугільна, біла, бактеріальна) фузаріозна є найбільш поширеною і небезпечною. Особливо шкідлива ця хвороба в центральних областях, у південних вона набуває господарського значення лише в окремі роки.

■ Шкідливість фузаріозної кореневої і стеблової гнилі полягає у зрідженні посівів, зменшенні стеблостою, зниженні продуктивності хворих рослин. Сильне ураження кукурудзи стебловими гнилями призводить до зменшення довжини качанів, їх кількості та маси зерна.

■ Ознаки ураження. Звичайно фузаріозна коренева гниль уражує корені та нижні міжвузля стебел. Ознаки її можуть проявлятися впродовж усього періоду вегетації, починаючи зі сходів. Уражені паростки кукурудзи відстають у рості і розвитку, іноді гинуть. На корінні з’являються бурі штрихи і плями, які з часом темніють і загнивають. Корені і підземні міжвузля дорослих рослин при загниванні можуть набувати червоно-бурого чи червоного забарвлення.

Симптоми фузаріозних стеблових гнилей, як правило, з’являються на кукурудзі у другій половині вегетації на нижніх 2-3 вузлах і міжвузлях.

В умовах природного зараження можливі три типи прояву фузаріозних стеблових гнилей: некроз міжвузль (вузли здорові); некроз вузлів (міжвузля здорові); некроз вузлів і міжвузль. Зовнішні ознаки ураження міжвузль – це передчасне пожовтіння і утворення на них білих плям. На поздовжньому розтині такого міжвузля видно, що серцевина знебарвлена або ж має білувато-рожеве чи оранжево-рожеве забарвлення. З часом тканини уражених вузлів і міжвузль загнивають, трухлявіють, висихають, в них утворюються порожнечі, судинні пучки розщеплюються вздовж і легко відстають один від одного. Всередині стебла часто помітно білуватий наліт гриба. У роки з високою вологістю у другій половині вегетації міцелій гриба виходить на поверхню уражених стебел (на кореневій шийці, біля вузлів, на листових піхвах і на міжвузлях) у вигляді пухнастого білого чи біло-рожевого нальоту. Рослини часто вилягають, переломлюються в ураженому місці або в’януть і засихають.

■ Основним джерелом інфекції є грибниця та спори у ґрунті, інокулюм, який переноситься вітром та комахами, і заражене насіння.

■ Розвиток хвороби. Фузаріозні гриби розвиваються в широкому діапазоні температур (від +3°С до +30°С, оптимум +20-22°С) і вологості. Проникнення фузаріїв у корені кукурудзи можливе, починаючи з фази сходів при вологості ґрунту вище 40%, і відбувається, переважно, через місця пошкоджень комахами або через поранення при механічній обробці рослин. Стебла найбільш сприйнятливі до фузаріозної інфекції у фазі молочної та молочно-воскової стиглості. Найчастіше стебла кукурудзи інфікуються через рани, спричинені шкідниками (наприклад, личинкою кукурудзяного метелика) чи градом.

Розвиток стеблових гнилей може бути також наслідком дифузного поширення патогена від уражених коренів вгору по стеблу. F. moniliforme може проникати ззовні у листові піхви і рости у напрямку до нижнього міжвузля.

За умов надмірного зволоження можливе перенесення інфекції з хворих рослин на здорові вегетуючі рослини. Спори розносяться вітром, дощем і комахами, викликаючи перезараження стебел, а також качанів. Після опилення кукурудзи, в період дозрівання, коли рослинні тканини старішають, хвороба швидко прогресує. Ураженню кукурудзи фузаріозними кореневими та стебловими гнилями сприяє ослаблення рослин внаслідок порушення водного режиму ґрунту, загущений посів та надмірні дози азотних добрив.

■ Заходи захисту. Науково-обґрунтоване чергування культур у сівозмінах, де кукурудза на насіння не повинна перевищувати 25-30% площ; оптимальні строки сівби; добір здорового насіннєвого матеріалу та сівба гібридним насінням першого покоління; вирощування стійких гібридів; очищення поля від післязбиральних решток з обов’язковою осінньою оранкою; протруювання насіння.

Нігроспороз – Nigrospora orizae (Berk. & Broome) Petch

■ Поширення. Хвороба розповсюджена у південних областях України, де в окремі роки ураженість качанів досягає 10-12%, та у інших країнах, особливо при вирощуванні кукурудзи в умовах зрошення.

■ Шкідливість. Нігроспороз може призводити до втрат урожаю внаслідок недорозвиненості хворих качанів та щуплості зерна (у роки епіфітотій ураженість качанів сягає 50%). Такі качани втрачають господарську цінність, руйнуючись під час збирання. Насіння в них має знижену схожість

■ Ознаки ураження. Нігроспороз виявляється на качанах, рідше на листкових піхвах та стеблах у період воскової стиглості і до збирання. Уражені качани часто недорозвинені, легко розламуються і розщеплюються уздовж разом зі стрижнем. Зернівки в них щуплі, розміщені рідко, легко розхитуються і при натискуванні на них входять у стрижень качана. При слабкому ураженні качанів хвороба проявляється розмочалюванням основи стрижня, бляклим кольором зерен, розташованих у нижній частині качана.

■ Джерела інфекції. Зараження качанів на дорослих рослинах відбувається шляхом занесення інфекції з незаораних рослинних решток чи насіння, на яких спори зберігають життєздатність протягом року. У ґрунті патоген не може існувати довгий час, оскільки його пригнічують інші мікроорганізми.

■ Розвиток хвороби. N. orizae уражує, як правило, ослаблені рослини. Качани уражуються тільки за наявності на них часток змертвілої тканини, тому розвиток хвороби звичайно починається зі стрижня, тканини якого відмирають раніше. Заселивши мертві тканини, гриб спричиняє відмирання сусідніх клітин, і таким чином поширюється далі по качану. Швидке розповсюдження гриба по стрижню негативно впливає на зернівки, оскільки руйнування тканин стрижня призводить до порушення постачання зернівок водою і поживними речовинами. У зерна гриб проникає в місцях прикріплення їх до стрижня.

Вважається, що збудник містить токсичні речовини, які здатні викликати захворювання худоби при згодовуванні уражених стебел та зерна.

■ Заходи захисту. Своєчасне збирання кукурудзи; очищення полів від післязбиральних решток; осіння оранка; добір здорових качанів, калібрування та протруювання насіння.