За рахунок чого АПК втримається під час економічного шторму
Ми ще до кінця не усвідомлюємо тих тектонічних зсувів, того дев’ятого валу, який накочується на світову економіку та агропромисловий комплекс зокрема. Але відчуваємо їх, інколи ледь чи не спинним мозком. Пандемія COVID-19 вже змінила багато чого, а змінить, слід гадати, ще більше.
Зараз складно прогнозувати, чи зможе Україна впевнено залишитись провідним гравцем на світовому аграрному ринку. Але основні напрямки розвитку вітчизняного АПК в час зростання глобальної нестабільності та посилення конкурентної боротьби досить очевидні.
Можливо, наші серця та здоровий глузд і не вимагають таких радикальних змін. Але вони, хочеш не хочеш, відбуваються. Експерти констатують, що сектор АПК проходить масштабну трансформацію – і оцінити справжні масштаби її можна буде тільки після завершення кризи. Та вже зараз зрозуміло, що мова йде про фундаментальні речі. Не можливо не помітити, що змінюються стандарти й правила світової торгівлі, підходи та принципи забезпечення продовольчої безпеки. Усталені моделі виробництва, логістики та реалізації продукції в тій чи іншій мірі змінюються. На цьому фоні виникають нові харчові уподобання, споживчі пріоритети і моделі придбання харчових продуктів. Та для багатьох країн вже головним стало питання: що та за що придбати.
Голод – не ФАО
Глобальні світові структури часу не гають і попереджають, що кризові явища стають все більш загрозливими. Так, продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) і Всесвітня продовольча програма визначили 27 країн, які перебувають в червоній зоні небезпеки. Тут вже через декілька місяців може розвинутися масштабна продовольча криза – як один із зримих наслідків пандемії COVID-19.
Звичайно, у список потрапили проблемні у соціально-економічному плані держави. Зокрема, такі як Афганістан, Бангладеш, Гаїті, Венесуела, Ірак, Ліван, Судан, Сирія, Буркіна-Фасо, Камерун, Ліберія, Малі, Нігер, Нігерія, Мозамбік, Сьєрра-Леоне, Зімбабве та деякі інші. Проблема продовольчої безпеки тут гостро стояла ще задовго до появи коронавірусу. І причин для цього вистачало: від воєнних дій та заворушень до слабкості державних інституцій, загального рівня економічного розвитку, погодно-кліматичних викликів тощо. Але зараз ситуація ще більш трагічна.
«Тепер вони перебувають на межі і несуть на собі основний удар руйнівного впливу COVID-19 на продовольчі системи. Ми не повинні думати про це як про ризик, який коли-небудь виникне. Ми не може сприймати це як проблему завтрашнього дня, – підкреслив генеральний директор ФАО Цюй Донг. – Нам потрібно зробити більше для захисту продовольчих систем і нашого найбільш вразливого населення – прямо зараз… В результаті бездіяльності виникне середовище з погіршенням продовольчої безпеки і голод».
Але проблема саме в тім, що зараз розвинуті країни самі потерпають нечуваної економічної кризи. І не завжди можуть задіяти відповідні політичні та управлінські механізми, щоби забезпечити потерпаючі спільноти бодай крихтами зі свого столу.
Загнивання клімату
Звичайно, розлад діючих моделей виробництва та реалізації продовольчої продукції дається взнаки і на глобальному рівні. В деяких випадках досить парадоксальним чином.
Bloomberg, аналізуючи кліматичний феномен пандемії, констатує, що з одного боку викиди парникових газів значно зменшилися завдяки зниженню кількості авіаперельотів і роботи великих підприємств. Та з іншого боку, негативні кліматичні зміни підгодовує глобальна продовольча криза. Іншими словами, внаслідок карантинних заходів та економічного збою сотні й тисячі тонн незібраних чи нереалізованих кінцевому споживачу продуктів харчування опиняються на звалищах. А харчові відходи – це величезне джерело викидів парникових газів в атмосферу, зокрема, такого руйнівного для озонового шару газу, як метан.
У той же самий час, коли нереалізований урожай виявляється на звалищі, в тих же США виникає дефіцит продуктів харчування у зв’язку з масштабною економічною кризою та масовими заворушеннями серед афроамериканської спільноти. Відтак, спостерігається підвищений попит на так звані «продуктові банки».
Чимало фермерів передає свою продукцію туди, щоби не викидати. Однак, це не завжди виходить, тому як банки обмежені кількістю холодильних камер і обсягами зберігання.
Тому великі перспективи вирішення харчової й кліматичної кризи водночас в Америці пов’язують зі стартапом Full Harvest. Зазвичай компанія зосереджується на пошуку покупців на не зовсім кондиційні продукти. Full Harvest створив онлайн-ринок для продуктів недостатньої якості, куди запрошує фермерів, особливо тих, хто не встигає реалізувати свою продукцію. Крім того, компаніям, що виробляють продукти харчування, пропонується використовувати цей же ринок для придбання товарів для переробки на чіпси чи соки. Щоби реалізувати їх серед економічно постраждалих верств населення, які традиційно живуть за рахунок допомоги від федеральної та місцевої влади.
Над прірвою у житі
В Україні постраждалих від століть рабства афроамериканців поки що мало, і допомагати їм ще не настільки обов’язково. Тим більше, на відміну від США, у нас агровиробництво падає. До того ж катастрофічними темпами: за перше півріччя обсяги виробництва сільгосппродукції скоротилися на 18,7%. А скорочення виробництва сільгосппідприємствами просто вражаюче – на 26,7%. Тоді як падіння в особистих підсобних господарствах населення становить більш скромні 8,4%.
Звичайно, закордон нам допоможе та нагодує. За даними Держслужби статистики, в січні-червні 2020 року в Україну було завезено агропродукції на $3,2 млрд. І зараз щедрий український стіл важко уявити без турецьких томатів, баклажанів та персиків, польських салатів та яблук, індійських огірочків, китайського часнику. Навіть без російського сала. Так, цьогоріч Україна стала головним покупцем російської свинини, хоча з Польщі ми завозимо її ще більше.
Водночас, експорт зернових з початком літа знизився ледь чи не у два рази. Сам урожай пшениці може скласти 25,3 млн тонн – на 11% нижче за показник минулого сезону. Зниження виробництва зернових пов’язане як зі скороченням посівних площ під ними, так і з несприятливими погодними умовами.
В результаті, за прогнозами експертів «АПК-Інформ», в новому сезоні експорт української пшениці може знизитись на 16%, а ячменю – на 29%. Про вірогідність невтішних показників свідчать недавні дані Державної фіскальної служби, йдеться у повідомленні Інформаційно-аналітичного порталу АПК України. Зокрема, пшениці з початку сезону експортовано 3 млн т, що на 3,5% нижче торішнього обсягу (3,14 млн т). Поставки ячменю на зовнішні ринки склали понад 1,56 млн т (+2%). Експорт жита становив 0,3 тис. т, кукурудзи на зовнішні ринки за звітний період пішло 502 тис. т (-70%). А експорт українського борошна з початку липня склав 28,4 тис. т, що на 22,4% поступається показнику на аналогічну дату минулого сезону.
У сусідів корова гладшає
Це дошкуляє не лише з суто економічної, а й з, свого роду, моральної точки зору – адже в сусіда корова нахабно не здохла. Як пише чільне аналітичне видання Bloomberg, Росія може вийти на перше місце з експорту зернових у світі. Це пояснюється посухами та повенями, які обернулися низькими врожаями пшениці в Європейському Союзі. РФ теж суттєво постраждала від погодних катаклізмів – через надзвичайно спекотне літо в окремих регіонах повністю загинули посіви. Але Міністерство сільського господарства США передбачило Росії один з найкращих урожаїв в історії – понад 77 мільйонів тонн пшениці.
Австралія та Канада мають намір також отримати вигоду з поганих погодних умов в ЄС. Уряд Австралії у червні прогнозує зростання виробництва на 76% – до 26,7 мільйона тонн, а обсяг експорту Канади, за прогнозами, поб’є рекорд, встановлений ще декілька десятиліть тому. В США теж сповнені оптимізму: тут очікують найбільший урожай кукурудзи і другий за величиною за всю історію країни врожай сої.
Віддаємося в концесію?
Ринкові й кліматичні пертурбації цього сезону грають аж ніяк не на користь України. І сподіватись, що воно якось само по собі «устаканиться», на жаль, не доводиться. На класичне питання «хто винен?» відповідь, звично, є – агресія COVID, і крапка. А от що робити – питання більш складне.
Зрозуміло, що тут будуть доречні добрі побажання на кшталт активного впровадження сучасних технологій та інновацій, ресурсоощадних підходів, диверсифікації виробництва та пошуку нових ринків. Дещо з цього дійсно робиться в Україні – і принесе свої плоди.
Також пріоритетом має стати розбудова інфраструктури та потужної логістичної мережі. Хоча це можна робити по-різному. Або на правах господаря, або віддати ці права більш спроможним. Ясна річ, коли ми не в силах впоратись з власним потенціалом, то доводиться ним торгувати.
Так, на днях спеціалізований морський порт Ольвія в Миколаєві передали в концесію катарській компанії QTerminals. Тепер компанія інвестує в розвиток порту на першому етапі близько 3,4 млрд грн. «А всього за 35 років концесії будуть притягнуті до 17,3 млрд грн інвестицій, – запевнив глава Мінінфраструктури Владислав Криклій в Telegram. – Це перша пряма катарська інвестиція, друга за обсягом інвестицій після Криворіжсталі і одна з найбільших прямих іноземних інвестицій в портову галузь України за всю історію незалежності».
По словам міністра, щорічний концесійний платіж складе не менше 80 млн грн, що в 16 разів більше, ніж прибуток порту за минулий рік. Також планується будівництво нових об’єктів нерухомості на території підприємства – зернового терміналу/універсального перевантажувального комплексу. Протягом перших 6 років концесіонер гарантує зайнятість трудовому колективу і належний рівень зарплати.
Деякі експерти, щоправда, стверджують, що порт віддали фактично за безцінь. Але міністр сповнений оптимізму, і наголошує, що вже готуються концесійні проекти у морських портах «Маріуполь», «Бердянськ», «Одеса» та «Чорноморськ».
Порти – це лише початок. Недавній міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов недарма наголошував, що в майбутньому в концесію можуть віддавати навіть лікарні та навчальні заклади для подальшої їх економічно доцільної експлуатації. Деякі аналітики навіть передбачають, що саме на це в перспективі націлена і земельна реформа. Мовляв, українську землю має експлуатувати той, хто це зможе робити найбільш ефективно.
Працюємо над переробкою
Водночас є інший взірець, принципово інший стратегічний шлях розвитку агросектору та підвищення його конкурентоздатності на глобальному ринку. Він хоч і заморський, але близький до нас. Мова йдеться про Туреччину. Ця країна попри всі економічні пертурбації є експортером борошна №1 у світі та другим за обсягами постачальником макаронних виробів. За останні 10 років Туреччина наростила експорт борошна в 2 рази, а поставки макаронних виробів на світовий ринок – у 6 разів. На сьогоднішній день в Туреччині є 550 діючих сучасних млинів, які щорічно перероблять близько 13 мільйонів тонн пшениці.
Турецький досвід вартий прискіпливої уваги та глибокого аналізу. Адже саме розвиток переробних потужностей, якісна переробка продукції АПК може стати шляхом виходу українського агросектору з кризи. Потенціал у цьому відношенні у країні величезний. Але його треба цілеспрямовано розвивати.
Та всебічно захищати. І як би це для нас у конкретному випадку неприємно не було, Туреччина тут знову може стати прикладом для нас. З 20 серпня 2020 року в країні запроваджено додатковий митний збір для низки товарів – за виключенням продукції з ЄС. Зокрема, для української цукрової та шоколадної кондитерської продукції додаткове мито складе 20%, для борошняної – 15%. Водночас, експерти відзначають, на український ринок аналогічна турецька продукція потрапляє на значно кращих умовах. Питання про те, на якому березі Чорного моря більше турбуються про власний АПК та економіку, краще не задавати.
Кирило Степовий
