Крафтове виноробство – час вже спливає. Питання потребує термінового вирішення

Виноградную косточку в теплую землю зарою,
и лозу поцелую, и спелые гроздья сорву,
и друзей созову, на любовь своё сердце настрою…
А иначе, зачем на земле этой вечной живу?
Булат Окуджава 

Моє шанування, розумні мої українці! Як Ви вважаєте, сухе вино це продукт споживання чи алкогольний напій? А що Ви знаєте про крафтове вино?

А як відноситься до споживання сухого вина з точки зору смаку та поживності більшість пересічних громадян? Порівнюючи спиртовмісні (алкогольні) напої (горілка, віскі, ракія тощо) та різновиди вина, що є більш сприйнятним організму? Яка шкода буде більшою для людського організму: за вживання міцних алкогольних напоїв чи сухого вина? Яке вино більш поширене для вживання: відомих заводів-гігантів або ж крафтових виноробів? Як можна ставитися до факту, що наразі для видів будь-якого вина з усіх куточків світу повністю відкрита дорога до прилавків українських магазинів, тобто український споживач може спокійно купувати будь-яке вино з будь-якої країни, однак, зворотнього варіанту не буває.

Українським винам, які абсолютно не поступаються винам іноземним, ще до цих пір не вдалося вийти на ринки Європи та інших країн світу. Сумно…

У цьому невеличкому спічі я виклала дуже важливу та важку проблему для наших українських так званих «крафтових виноробів», тих, хто з давніх давен і дотепер вирощує чудовий виноград, а за давніми рецептами своїх предків з цього чудового винограду створює неперевершеного смаку вино, багате сухе вино, смак якого забути неможливо.

Прикро, що за останні 9-10 років наші держслужбовці питаннями фермерського виноробства майже не опікувалися, а у важкі для аграріїв 2019-2020 роки, взагалі, винороби Бесарабії здебільшого знищували золотий виноград, бо не мало сенсу його переробляти…

Це було не просто сумно, а страшно. Адже відомо, що у кожному подвір’ї Бесарабії обов’язковим є виноград, з якого роблять сухе вино, дійсний живий продукт харчування.

На цей час маємо те, що маємо. Крафтове вино та винороби. Чи є перспективи? Вірю, що є. Я не вперше допомагаю аграріям створювати асоціації, громадські організації.

Одещина – це дружній край 26 національностей, чудових людей, які люблять, живуть, працюють на цій родючій землі, на якій отримують високі врожаї багатьох сільськогосподарських культур. Що таке Одеса та хто є одесити, знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Отож, якщо нам не заважають, ми спроможні на великі справи, а допомагати ми й іншим можемо.

Наведу приклад, як в Україні підняли та запустили горіхову програму шляхом створення Всеукраїнської громадської організації «Українська горіхова асоціація». Звичайно, урядовці як могли, так і затримували народження асоціації. Так, попри все багато часу наші аграрії-горіховоди витратили на те, аби влада їх почула, аби держслужбовці спромоглися зрозуміти, що створення асоціації горіховодів є нагальною необхідністю, і що вирощування фундуку, грецького горіху, солодкого мигдалю призведе до створення чудового бізнесу та надасть Україні неабиякі кошти. Саме на такому підйомі горіхова асоціація успішно запрацювала.

Таким чином, настав той час, коли на виноградарів, крафтовиків–виноробів влада повинна звернути увагу.

Конструктивні підходи у сфері крафтового виноробства Одеської області нарешті зацікавили владу. Голова обласної державної адміністрації Сергій Рафаїлович Гриневецький уважно вислухав групу виноробів-крафтовиків Одещини та пообіцяв свою підтримку.

У свою чергу наші «малі» винороби, що вирощують свій, не чужий виноград, які роблять смачне та корисне вино (цілком вірно називати його продуктом харчування) показали та розповіли чиновникам, якою важкою працею є виноробство, та яких чудових висот та продуктивності можна досягнути, якщо взяти напрям на підняття виноградарства на високі позиції.

Один з найбільш інформованих та сильних крафтовиків-виноградарів Одещини Едуард Львович Манзул на зустрічі з губернатором області зробив слушну доповідь щодо розвитку крафтового виноробства так, як бачить його.

Пан Манзул нинішню ситуацію щодо виноградарства та виноробства півдня України вважає дуже критичною. Ринок Російської Федерації з початку воєнних дій для нас закритий. У той же час влада України дозволила безмитне ввезення імпортних вин на нашу територію, що не є вірним.

Також треба згадати й важкий 2020 рік з абсолютним неврожаєм винограду. У негативі також маємо: по-перше – надто слаборозвинуту культуру споживання вина; по-друге – значне падіння купівельної спроможності, а також специфічний менталітет українських покупців. Проблемою є також низька конкурентна здатність українських виробників винопродукції відносно імпортерів, а головне – надмірно зарегульоване законодавство у цій сфері діяльності.

Висновок: наразі виноградарство та виноробство України знаходяться у критичному стані, тому якщо не застосувати термінові та рішучі дії, то Україна ризикує втратити більшу частину галузі, якщо не усю. Маємо значні втрати виноградників, адже Крим займав значну долю у створенні виноробної продукції. Коли в Україну повернеться Крим, нікому не відомо.

Але у нас Одеська область вирощує 60% винограду України, до 30% виноробство є приватним.

Пан Манзул каже: «На наш погляд, одним з шляхів спасіння виноробства, якщо не головним, є організація системного і масового гастротуризму, включаючи й чисто винний туризм в Одеській області, причому туризм повинен бути комплексним. Створення комплексних туристичних програм – то є найважливіші моменти об’єднання виноградарства, сироваріння, м’ясопереробки та туристичних мандрівок.

До гастротуризму можуть бути залучені як великі виробники вина, так і середні та малі. Без додавання туристичних цікавинок не взмозі буде залучити ні внутрішнього українського туриста, ні, тим більш, іноземного. Потенційний турист не схоче витрачати час та гроші заради однієї–двох дуже схожих між собою екскурсій та дегустацій. Хоча й просто відвідування креативного домашнього погрібку може сподобатися, якщо невеликою групою туристів піти на дегустацію вина, посмакувати та купити додому одну-дві пляшки найсмачнішого вина.

Одеська область, за величезною кількістю теплих, навіть спекотних днів, з унікальним морським кліматом, самою природою створена для розвитку виноградарства та виноробства, але без сильних селянських рук зберегти, а тим більше підняти з колін розвиток виноградарства неможливо. Виноград завжди був найбільш трудомісткою сільськогосподарською культурою, адже на Бесарабській землі до цих пір значна частина обробітку відпрацьовується вручну. З причини відсутності оплачуваної роботи молодь біжить з села у міста, у селах доживає покоління 50–60-літніх, через 5–7 років вони втратять працездатність, а молодих людей, що виїхали з села до міста шукати кращої долі, так просто у село вже не заманиш. Це не паніка і не песимізм, це є об’єктивна реальність.

Висновок: через 5-7 років працювати у виноградарстві буде нікому. А давайте подивимося на майбутнє виноградарства та виноробства з іншого боку.

Що ми наразі маємо?

Почнемо з негативу. Негативні фактори: нам реально заважає надмірна зарегульованість законодавства у сфері виноградарства та виноробства.

Крупні компанії вважають малих домашніх виноробів потенційними конкурентами, тому не дуже хочуть спрощень, так як винний туризм це є новий вид діяльності, отже і прецедентів немає. Також наразі не маємо досвіду, готових схем та логістики, наявною є відсутність нормальної кредитної політики та багато інших моментів.

Що у позитиві? Фактори позитивні: неймовірно чудові, з широким спектром цікавинок природно-кліматичні умови; добре складені історичні традиції щодо вирощуванню винограду у народів, що населяють Одеську область. У величезному позитиві є дуже вдале географічне розміщення, а логістика, то взагалі – маємо досить місткий аеропорт, маємо морські порти, звичайно вже є хороші автодороги, майже автобани, та й залізниця є. Зрозуміло, якщо візьмемося до справи, то від туристів, як своїх, рідних, так і від іноземних відбою не буде. Хіба погано?

Висновок: Знаю напевно, що для реалізації бажаного проекту необхідним є весь спектр можливостей, які ми вже проговорили. Як розуміємо, з вірним підходом до справи будемо мати в Одесі і Одеській області безліч туристів, адже Одещина гарна та гостинна у будь-яку пору року. Це, звичайно, спекотне та яскраве літо з Чорним морем, Куяльником, з чудовими річками – Дністром та Дунаєм. А яка гарна осінь в Одесі! Та й зрозуміти важко, коли в Одесі-мамі літо закінчується, а коли починається оксамитовий сезон. Смачні страви, дискотеки та ще безліч цікавих місцин, хіба не принадливо? А коли в Одесі буде мряка, так звана одеська зима, як не проїхатися стежками до маленьких погрібків, та не простих, а таких, де готують найкраще крафтове вино, смачніше якого немає. А там де вино є продуктом, то приєднуються й інші смаколики, як-то сири, ковбаски, карнаци, ну все, що створює надзвичайне туристичне багатоголосся.

Лише такий підхід стане заставою успіху та появою в Одесі та Одеській області яскраво вираженого осінньо-зимового туризму та значно збільшеного літнього. Поява такої галузі підтягне за собою розвиток готельно-ресторанного бізнесу, транспортно-логістичного, ГСМ тощо.

Ну а фішкою будуть усі продукти та смаки: вівчарство, козеводство, сироваріння, адже М’ЯСО, СИРИ ТА ВИНО – це є сумісні продукти. Розвиток народних ремесел значно збільшив би інвестиційну привабливість усіх сіл.

Для створення та запуску бажаного проекту, на мою думку, маємо створити Місцеву громадську організацію «Крафтовики-винороби Одеського регіону». І це буде початком великого бізнесового проекту, що прославить виноробів Одещини.

P.S. Для Степу України, хочу нагадати нашим аграріям, є очевидні проблеми, які повинні бути враховані:

– Катастрофічне зменшення кількості питної води у ґрунтових горизонтах, зменшення кількості води у басейнах. Ця тенденція у межах України вже постійна.

– Аграрний сектор також за таких умов потерпає від посухи. Що робити і як змінювати цю ситуацію? По-перше – повернути річкам воду, поки що це є можливим, але через півроку-рік буде вже запізно. Держава повинна контролювати правомірність поведінки стосовно утримання води.

– Наступний виклик природи – посуха. Це для аграрного сектору найбільш проблемна частина існування.

– Родючість ґрунтів. Питання на часі.

Є нагальна необхідність повернутися до органічних добрив.

Запам’ятайте ці дані.
Вони згодяться для роздумів та життя на майбутнє.