Більшість фермерів – це дуже допитливі та спостережливі люди. Їм завжди цікаво знати, як йдуть справи у сусіда. І що саме він робить на своїх полях. І навіщо. У США і Канаді виникла нова мода: коткувати посіви бобових. Вперше цю операцію застосували канадські фермери. А потім «закордонний» досвід зацікавив їх американських колег. І, як то кажуть, «зайшов».
Зараз сою, горох і сочевицю коткують (до посіву і після появи сходів) в Північній Дакоті, Міннесоті та Айові. Тобто майже на всій території Середнього Заходу.
Інформаційні кордони в сучасному світі, на відміну від державних, дуже умовні. За це можна подякувати інтернету. Мовні бар’єри теж перестали бути нездоланною перешкодою. Як кажуть, Гугл перекладач Вам на допомогу. Тому про нову канадсько-американську моду через певний час стало відомо в Україні.
На жаль, «західний» досвід у нас звикли переважно не вивчати, а копіювати. Дуже близько до оригіналу, до речі. Це добре, але далеко не кожне чуже рішення є оптимальним рішенням саме для нашої конкретної проблеми.
Коткування посівів бобових культур – це ефективне рішення декількох проблем, які можна роздивитися неозброєним оком. Як на чужому полі, так і на власному.
Чи є сенс пускати коток по посівах гороху, сочевиці або сої саме на вашому полі?
Для того, щоб аргументовано відповісти на це питання, необхідно спочатку отримати відповідь на питання: «а навіщо?».
ПОМІЧНИК ДЛЯ КОМБАЙНА ТА СІВАЛКИ
Зерно бобових культур (сої, сочевиці та гороху) доводиться буквально «піднімати» флекс жаткою з поверхні ґрунту. Тому рівна та гладка поверхня поля перед жнивами є обов’язковою умовою збирання без втрат та затримок.
Якщо поверхня покрита гребенями або буграми, жатка буквально «жує» землю. Це погано для техніки: механізми (від жатки до бункера) забиваються ґрунтом. І погано для врожаю: зібране зерно змішується з брудом або пилом.
Дуже погано, коли поверхня поля вкрита камінням. Жатка може «зламати зуби» на каменюці. Часом вистачає навіть невеликого камінця – комбайн може «подавитися», якщо твердий невеликий об’єкт заклинить шнек або потрапить у молотильний апарат. При невдалому збігу обставин ремонт потребує чимало коштів та певну кількість часу. А втрата часу на жнивах – це втрачені гроші.
Саме тому на нерівному та/або каменистому полі «профілактика» коткуванням коштує набагато дешевше, ніж ймовірне «лікування», тобто ремонт комбайну. Так вважають деякі фермери з Канади та США, поля яких дуже «родючі» на каміння. Тому вони використовують коток так, як військові застосовують мінний трал – для розчищення шляху на небезпечних ділянках.
Коткування може допомогти не лише комбайну під час жнив, але і сівалці під час сівби. Наприклад, якщо поверхня поля вкрита дебелими рослинними рештками. Наприклад, високою стернею кукурудзи чи ріпаку. Високі рослинні рештки, які залишилися, «на кореню» добре утримують сніг, вгамовують вітер над поверхнею поля та дуже добре попереджають ерозію ґрунту.
Але тверде бадилля, яке стирчить як голки дикобразу, створює певні проблемі: пошкоджує сім’япроводи, забиває сошники.
Після проходу котка рослинні рештки дуже сумлінно виконують наказ «лягай!» та залишаються у горизонтальному положенні назавжди.
Ще одна перевага коткування перед сівбою – підтягування вологи. За даними фахівців Університету Айови, тиск котка на ґрунт (0,2 бар) майже такий, який створюють прикочуючі колеса сівалки. Тому при сівбі у надмірно розпушений ґрунт ( після основного обробітку навесні, наприклад), допосівне коткування сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом. Це забезпечує швидке набухання та проростання насіння.
До речі, передпосівне коткування нерівної поверхні поля покращує якість сівби – коток непогано вирівнює невеликі бугри та западини мікрорельєфу. Тому глибина розташування насінин на закоткованому полі рівномірна, а час появи сходів та розвиток рослин – синхронні.
Коток на нерівному або кам’янистому полі «прокладає дорогу» сівалкам та комбайнам . А також «укладає» рослинні залишки та ущільнює надмірно пухкий ґрунт.
Якщо на полі є подібні проблеми (каміння, грудки ґрунту, грубі рослинні рештки, занадто пухкий ґрунт), у передпосівному коткуванні є певний сенс. А інколи – нагальна необхідність.
Але не завжди вдається провести коткування поля до сівби. Або безпосередньо після нього. Що тоді робити?
СХОДИ ПІД КОТКОМ
Деякі фермери коткують посіви після появи сходів: сою – при появі першого трійчастого листа, горох або сочевицю – до появи п’ятого вузла.
Нут, квасолю та боби, як правило, після появи сходів не коткують. Стебла цих бобових культур жорсткі та ламкі, тому коток легко може їх зламати. Крім того, коткування може спровокувати поширення аскохітозу – небезпечного грибкового захворювання.
Проблема із захворюваннями може виникнути також на посівах сочевиці та гороху: прикочування у вологу погоду призводить до масового ураження рослин аскохітозом і антракнозом.
Тому прикочування вегетуючих посівів бобових доцільно проводити лише на тіх полях, які дійсно потребують такого втручання.
Як правило, будь-які потенційно травматичні для вегетуючих рослин операції (культивація, боронування, коткування) проводять тоді, коли тургор рослин є мінімальним. Тобто тоді, коли стебло та листя трохи зів’яле, рослина, як то кажуть, «не стоїть».
Тургор рослин зазвичай зменшується після 12 годин дня, коли температура повітря підвищується до 25°С. Влітку коткування з полудня до 17-18 години завдає рослинам найменшої шкоди. Травми отримує не більш ніж 1-3% сходів.
Вранці, коли рослини буквально розпирає зсередини соком, коткування руйнує ламкі стебла та листя. При цьому пошкоджується 10-15% рослин. Тому посіви сої рекомендують коткувати при максимальній денній температурі повітря. Канадці вважають оптимальною температурою для обробки посівів сої 28°С, а мінімальною – 25°С.
Коткування ранніх бобових культур (гороху або сочевиці) проводять при менш високій температурі повітря, але теж – після полудня. Та у жодному разі – вранці після роси або після дощу. Оптимальні умови прикочування – сонячна погода, висока температура, відсутність вологи на рослинах та поверхні ґрунту.
Коткування – це стрес для рослин. Після заморозків, граду, обробки посівів гербіцидами рослини повинні повністю оговтатися. Зазвичай для цього достатньо 3-4 днів. Після відносно нетривалого очікування рослини можуть пережити коткування з мінімальними негативними наслідками.
Дилема «коткувати або гербіцидіти», як правило, вирішується на користь гербіцидного захисту. Деякі види широколистих бур’янів у посівах бобових можна ефективно знищити гербіцидом лише у фазі сім’ядоль – першої пари листя. Якщо бур’ян переріс вразливу фазу, його стійкість до більшості д.р. страхових гербіцидів (імідазолінонів, сульфонілсечовин тощо) зростає. «Дорослий» бур’ян має непогані шанси вижити після обробки гербіцидами. Тому краще не зволікати з внесенням «хімії». Коток може почекати…
Існує ще одна причина, чому коток на поле повинен «дати дорогу» обприскувачу. Коткування в суху погоду – це «брудна справа». Агрегат здіймає бруд та порох, який покриває поверхню листя бур’янів. Бруд зв’язує внесений гербіцид, тому ефективність гербіцидного обробку зменшується.
Бур’яни, які потрапили під коток, деякий час займаються «ремонтом» механічних пошкоджень. Вони вимушені уповільнити темпи зростання та розвитку. «Кровообіг» у пошкоджених рослинах порушується, тому вони погано поглинають та повільно транспортують діючі речовини системних препаратів. Гербіцид іноді «не доходить» до кореневої системи рослини, тому через деякий час «недобитий» бур’ян відновлює свій ріст та розвиток.
РИЗИКИ ТА ПРОБЛЕМИ
Коткування «голого» ґрунту ущільнює його поверхню та руйнує ґрунтові агрегати. Це обмежує інфільтрацію вологи опадів, збільшує поверхневий стік, та, разом з ним, водну ерозію. Ущільнений ґрунт після висихання покривається міцною кіркою. Кірку доводиться руйнувати ротаційної мотикою або боронами, завдаючи рослинам механічні пошкодження.
У посушливих умовах зменшення інфільтрації веде до дефіциту вологи. У надмірно вологих – до вимокання посівів.
Наприклад, у 2008 році проливні дощі «втопили» 95% сходів сої на прикотанних полях на південному заході Міннесоти. Для порівняння, на тих полях, де ґрунт не коткували, загинуло 46% рослин.
Зменшення інфільтрації води на закоткованних полях прискіпливо вивчали в штаті Айова. У 2008-2009 році ущільнені котками ділянки (важкий суглинок) поглинули води в три рази менше, ніж контрольні. Дослідження були продовжені в 2011 році. З’ясувалося, що максимальний негативний ефект прикочування проявився на важкому глинистому ґрунті: на ущільненій котком ділянці швидкість інфільтрації була 30 мм/годину, а на неприкотаній – 160 мм/годину. Швидкість надходження вологи в ґрунти легкого і середнього механічного складу (супіски і середні суглинки) після проведення прикочування практично не відрізнялося від контрольного варіанту.
Якщо поверхня ґрунту накрита товстим шаром рослинних залишків (кукурудзи, наприклад), руйнівний вплив котка на ґрунтові агрегати значно зменшується. Як стверджують американські дослідники, покриття 40% поверхні поля рослинними залишками практично повністю виключає негативні ефекти прикочування.
Коток може викликати механічні пошкодження вегетуючих рослин або сприяти поширенню деяких захворювань (антракноза, аскохітозу і т.д.). Цього можна уникнути, якщо проводити коткування в оптимальну фазу розвитку культури і при оптимальних умовах. Тобто опівдні в суху, теплу (жарку) сонячну погоду. Та, у жодному випадку, після дощу або роси.
Для зменшення ймовірності «затоптування» рослин не треба використовувати гладкі важкі котки. А також ребристі.
Як прикочування відбивається на врожайності культур? Дані більшості досліджень на цю тему не показали суттєвої різниці між коткованими та не коткованими ділянками.
У США витрати на коткування 1 га становлять приблизно 15 USD. Якщо для проведення цієї операції немає поважних причин (кам’янистий ґрунт та таке інше), цю суму можна автоматично відняти від прибутку. Але якщо мікрорельєф поля після посіву бобових залишився, м’яко кажучи, «складним», прикочування може виявитися економічно доцільним. У таких обставинах ймовірний ремонт жатки і вимушений простій обійдуться набагато дорожче.
РЕКОМЕНДАЦІІ
Коткування гороху, сочевиці або сої може покращити та прискорити збирання врожаю на кам’янистому або нерівному ґрунті. Коткування не «вирішує» проблему «неідеальної» поверхні поля, а «згладжує» її.
Коткування може створити певні проблеми: травмувати сходи, сформувати ґрунтову кірку, зменшити коефіцієнт використання вологи опадів, зруйнувати структуру ґрунту та посилити водну та вітрову ерозію.
Тому рішення «коткуємо або не коткуємо» повинно бути обміркованим та обґрунтованим: очікувана вигода повинна переважити неминучі ризики. Та неминучі витрати.
Ризики можна зменшити, якщо дотримуватися деяких правил.
По-перше, рослинні залишки зменшують вплив котка на поверхню ґрунту. Тому на кам’янистих полях, схильних до ерозії, доцільно залишати рослинні залишки попередника до сівби. Вони зменшать ерозію в міжсезоння, а при коткуванні зменшать руйнівну дію котка на ґрунтові агрегати.
Оптимальний термін прикочування – до посіву. Коткування після сівби може сформувати ґрунтову кірку, особливо якщо ґрунт – глинистий, а його вологість – висока. У такому випадку доцільно перенести коткування на більш пізній період, коли з’являться сходи культури.
Коткування посівів сої найкраще проводити в фазу першого трійчастого листа. Це дозволяє уникнути серйозних травм та дає шанс рослинам повністю відновитися після цієї операції.
Посіви гороху добре переносять прикочування в фазі 2-3 вузлів, тобто при висоті рослин близько 7-8 см. Коткування можна проводити і на більш пізніх стадіях розвитку культури – до 5-6 вузлів. При подальшому зростанні рослин збільшується ризик пошкодження стебел та ризик поширення грибних захворювань.
Рослини мілконасінних сортів сочевиці отримують мінімальні пошкодження при проведенні прикочування до появи сьомого вузла, а крупнонасінних – до п’ятого.
Сходи нуту, квасолі та бобів не коткують!
Коткування можна проводити тільки після зменшення тургору рослин, тобто з опівдня до 17-18 години. У спеку ймовірність «переломів» стебла і інших травм є найменшою.
У вологу погоду, після дощу або роси прикочування не проводять! В таких умовах у багато разів зростає ймовірність поширення антракноза, аскохітозу та борошнистої роси.
І, найголовніше, не варто бездумно запозичувати начебто нову та «модну» технологію! Коткування кам’янистого або грудкуватого ґрунту – це вимушений захід, який доречній саме у цих конкретних умовах. Коток – це помічник сівалки та комбайна на ділянках, погано підготовлених для сівби та проблемних для збирання. Але коток – ворог структури ґрунту. Його застосування виправдане як вибір найменшого зла. Але слід пам’ятати, що найменше зло все одно є злом.
Олександр Гончаров