Вертикальна підготовка ґрунту під посів озимого ріпаку з прицілом на отримання дружних міцних сходів
В принципі, якщо на наступний день після посіву ріпаку пройде хороший дощик, а потім ще парочку протягом тижня, то можна особливо не морочитися з вибором технології обробітку ґрунту. Так само як і сподіватися на природну врожайність ґрунтів: якщо є волога, та ще на добре заряджених у попередні сезони чорноземах, то голодувати наш ріпак у літньо-осінній період не буде.
Але в тому то й справа, що часто сіяти доводиться у повному невіданні щодо реальної кількості небесної вологи. У цьому випадку орати землю означає втратити значну кількість вологи, якої і без того не вистачає. Крім того, нормальна оранка – це мінімум 25-28 л пального на гектар, витративши які ми відразу знизимо рентабельність вирощування цієї культури.
Отже, посів озимого ріпаку спочатку вимагає дотримання ряду обов’язкових умов. По-перше, хоча б мінімального доступу до ґрунтової вологи та її максимального збереження під час проведення обробки ґрунту. По-друге, насіння ріпаку є досить дрібним, тому класти його у ґрунтове ложе потрібно з особливою ретельністю, ні в якому разі не допускаючи наявності великих грудок землі і куп пожнивних залишків. Обов’язково необхідний щільний контакт з вологим ґрунтом. І, нарешті, по-третє, від того, наскільки правильно ми розпорядимося соломою, яка залишається на поверхні ґрунту, багато в чому залежить підсумкова врожайність озимого ріпаку.
Отже, потрібно використовувати агрегати, які здійснюють специфічний вид обробки ґрунту – без перевертання пласта, з якісним подрібненням грудок, подрібненням пожнивних залишків і перемішуванням їх з верхніми шарами ґрунту. При цьому повинна здійснюватися обробка глибших шарів ґрунту з метою створення мережі мікротріщин, які з одного боку перешкоджають ущільненню ґрунту, а з іншого – покращують волого- і повітрообмін, сприятливо впливаючи на мінералізацію рослинних залишків і розвиток біоти у ґрунті.
Фактично, ми підходимо до досить вже поширеної в Україні так званої системи обробки ґрунту, яка відмінно себе зарекомендувала не тільки у посушливих регіонах Північної Америки, але і на полях нашої країни. Суть її полягає в тому, щоб досягти цілого ряду описаних вище агрономічних переваг, зберігши у ґрунті вологу, ефективно використавши рослинні залишки і заощадивши при цьому пальне.
Традиційним попередником для озимого ріпаку є озима пшениця, ячмінь або горох. Тобто культури, які першими прибираються з поля, і дозволяють підготувати звільнені площі під посів.
Вони характеризуються досить великим обсягом пожнивних залишків (за винятком гороху), які далеко не всі господарства мають можливість використовувати. На жаль, але солому продовжують спалювати, отримуючи начебто підготовлений, але геть позбавлений біоти у верхньому шарі майданчик. Такий підхід у корені невірний, адже крім знищення біоти, ми втрачаємо відмінну альтернативу органічним добривам – солому.
Уточнимо – не просто солому, а ретельно подрібнені пожнивні залишки, здатні досить швидко мінералізуватися, віддаючи корисні речовини, які в них містяться. Саме тому якісна підготовка ґрунту під посів озимого ріпаку в ідеалі повинна передбачати наявність зернозбиральних комбайнів з хорошими подрібнювачами/розкидачами соломи і полови. У крайньому випадку – додатковий прохід спеціальних причіпних подрібнювачів валків соломи.
На жаль, це не завжди можливо, тому висуваються підвищені вимоги до ґрунтообробних агрегатів, які повинні успішно справлятися не тільки з передпосівною обробкою ґрунту, але і розправлятися з соломою великої фракції.
Як виглядає класичний ефективний агрегат для ґрунтообробної підготовки по вертикальній технології?
Це конструкція з великими робочими органами, найчастіше дисками, діаметром 60 см і більше. Кут атаки дисків обов’язково повинен регулюватися з метою вибору оптимального варіанту налаштувань, виходячи зі стану поверхні поля. У свою чергу агрегати для вертикальної обробки ґрунту повинні оснащуватися гарною прикочуючою системою, завданням якої є дроблення грудок землі, вирівнювання ґрунту і, отже, створення оптимального насіннєвого ложа, а також «вдавлення» максимально подрібнених пожнивних залишків у ґрунт.
Знову ж таки, підходи до роботи з пожнивними залишками тут можуть бути різними. Одна справа, якщо господарство запускає відразу ж після збирання пшениці прес-підбирачі, збираючи велику частину соломи. І зовсім інша, якщо вся солома залишається у полі.
У першому випадку можна говорити про спрощене завдання для передпосівного агрегату (хоча і не завжди), а у другому – про необхідність якісно розібратися, принаймні, з 5-6 тоннами пожнивних залишків на кожному гектарі. Їх потрібно цілком подрібнити, перемішати з ґрунтом і закрити, в обох випадках залишивши частину залишків на поверхні поля. Істотна частка успіху подальшої посівної і отримання міцних своєчасних сходів залежить від дотримання певної пропорції: велика частина подрібненої соломи закладається в землю і мінералізується, а решта – вкриває ґрунт і перешкоджає надмірному випаровуванню вологи, захищає проросле насіння від впливу високих температур, створюючи оптимальні умови для проростання.
Дуже важливо цей агрономічний прийом застосовувати, використовуючи якісний, передбачений саме для цього завдання агрегат. Він повинен правильно виконувати своє завдання у верхньому шарі ґрунту, і при цьому розпушити шар на глибину до 20 см. Це не тільки сприятливо позначиться на циркуляції вологи і повітря у зоні розміщення майбутньої кореневої системи рослин, а й допоможе стримати першу хвилю бур’янів і падалиці.
Існує ще один важливий момент, на який слід звернути увагу. Там, де ми закладаємо у ґрунт пожнивні залишки, тим більше у кількості більше 5 тонн на гектар, у більшості випадків буде присутній брак такого основного елемента як азот. У будь-якому випадку, чим раніше почнуть перепрівати пожнивні залишки, тим краще, тому бажано застосовувати або деструктори стерні, або ж вносити під обробку ґрунту певну дозу азотних добрив, яку краще розраховувати точно у кожному окремому випадку. Підходи тут можуть бути різними – вносять і по центнеру селітри, і навіть по 50-70 кг NPK, у тому випадку, якщо вологи достатньо.
Слід зазначити, що озимий ріпак критично залежить від достатньої кількості і співвідношення трьох основних елементів: азоту, сірки і фосфору.
Перший елемент, як свідчить досвід, краще вносити у кілька прийомів, невеликими порціями, акуратно його розподіляючи в літній і весняний періоди. Хоча, якщо вести мову про посушливі південні і східні регіони, то досвід останніх років говорить про те, що азотні добрива може бути доцільно і зовсім внести восени у повному обсязі, оскільки навесні на їх засвоєння банально не вистачить вологи, а такий процес як промивання азоту у ґрунті і зовсім пішов у минуле – нічим промиватися…
Найважливішим елементом для нормального розвитку рослин озимого ріпаку є сірка, яку можна вносити як під час передпосівної обробки у повному обсязі, так і навесні у вигляді сульфату амонію або сульфату магнію. Знову-таки, лімітуючим фактором у цьому питанні залишається волога, але без сірки про гідні врожаї ріпаку і говорити не доводиться. Інша справа, що у багатьох регіонах у ґрунті присутній достатній обсяг сірки, і тут краще спиратися на точні аналізи ґрунту на різних полях.
Фосфорні добрива – це предмет окремої розмови, що виходить за рамки нашого матеріалу, оскільки цей елемент є практично нерухомим у ґрунті. Скажімо так: при посіві обов’язково потрібно внести певну кількість фосфору, і краще це зробити, використовуючи сучасні, легко засвоювані гранульовані добрива відомих виробників. Краще в меншому обсязі, але якісні. А ще краще – використовувати посівний агрегат, здатний вносити при посіві мікрогранули у малих обсягах – приблизно 30 кг/га.
Якщо говорити про подальше нормальне харчування озимого ріпаку, то слід зазначити, що навесні обов’язковою є хоча б однократна позакоренева обробка посівів комплексними добривами, які містять бор (обов’язково!), мідь, цинк і молібден. Втім, склад такого поживного «коктейлю» для ріпаку краще визначати, базуючись на точних результатах аналізів ґрунту.
Однак основним моментом, який прямо вплине і на фінальну врожайність озимого ріпаку, і на його стійкість до стресових факторів, в першу чергу таким як недолік вологи, і на ступінь ефективності внесених мінеральних добрив, є саме правильна обробка ґрунту. Зрозуміло, що в кожному регіоні і в кожному господарстві вона може відрізнятися, однак такі моменти як збереження вологи, мінералізація пожнивних залишків, укриття поверхні поля і розпушування ґрунту у горизонті розміщення кореневої системи майбутніх сходів сьогодні бачаться бажаними. Для озимого ріпаку головне – отримати міцні сходи, які нормально увійдуть в зиму і сформують потужну кореневу систему, здатну підтримувати нормальну життєдіяльність рослин в період традиційної посухи у квітні-травні.
Іван Бойко
