Від ефективного поводження зі стернею після збирання ранніх зернових багато в чому залежить майбутній врожай
Після збирання культури-попередника на полі залишається велика кількість органічної маси (соломи, полови, листя і залишків стебел рослин), яка досить довго мінералізується за звичайних умов. Чим швидше ці залишки перепріють та розкладуться, тим більшу кількість поживних речовин отримають посіви культур, що будуть посіяні наступними.
На сьогоднішній день чимало вітчизняних фермерів, особливо тих, котрі працюють в посушливих регіонах, постійно або періодично застосовують мінімальну технологію обробітку ґрунту. Ця технологія передбачає мілкий обробіток стерні (лущення), який може проводитися один раз чи двічі, без застосування інших агроприйомів та агрегатів.
Таким чином фермери, які працюють за умов дефіциту вологи в режимі соняшник-озима пшениця-соняшник, намагаються мінімізувати технологію, проводячи обробіток ґрунту фактично лише дисковим лущильником на глибину до 5 см. Це дає змогу, витративши мінімальну кількість пального, закрити вологу і підготувати посівне ложе.
Річ у тім, що капіляри у ґрунті впродовж періоду, що минув після сівби озимих зернових культур, перетворюються на справдешні глибокі тріщини, крізь які вільно випаровується волога. Саме тому ненабагато менш важливим завданням, аніж власне збирання врожаю, є лущення стерні на глибину від 3-4 до 12 см, що дає змогу закрити вологу та прискорити розкладання соломи.
Ця технологія є доволі розповсюдженою, і ми не будемо на ній зупинятися. Наголосимо лише на тому, що сьогодні в Україні фіксується стійкий попит на дискові лущильники, спроможні якісно спрацювати на мінімальній глибині. При цьому мова йде не лише про степові регіони, але й про цілком забезпечені вологою місцевості. Розглянемо це детальніше.
На сьогоднішній день агрономи часто зіштовхуються з клубком взаємопов’язаних проблем, що потребують якісного вирішення.
По-перше, це же згадувані посухи, боротися з якими ефективно можна лише одним способом, не рахуючи штучного зрошення: якомога більше зберігаючи та накопичуючи воду в ґрунті.
По-друге, навіть за цей мінімум вологи доводиться конкурувати з незліченними хвилями бур’янів, що останніми роками особливо сильно дошкуляють агровиробникам.
І, по-третє, кожен фермер воліє мінімізувати технологію у економічному плані, застосовуючи за можливості меншу кількість пального та мінеральних добрив. Зі свого боку це висуває підвищені вимоги до агрегатів.
Традиційно з цією метою використовуються класичні дискові лущильники. Це агрегати полегшеної конструкції, головним завданням яких є подрібнення соломи на фракції різної довжини і поверхневий обробіток ґрунту. При цьому загальноприйнятними вважаються такі технологічні вимоги – на кожну тонну заробленої у ґрунт соломи, заглиблення обробітку має становити 2 см. Себто, в Степу це може бути 4-6 см по озимій пшениці, а у Лісостепу сягати вже доволі поважної глибині в 12-15 см.
Вважається, що змішання пожнивних решток на такій глибині з ґрунтом дасть змогу їм нормально мінералізуватися.
Загалом це усе правильно, однак як свідчить досвід останніх десятиріч, наявних запасів продуктивної вологи та розподілення опадів здебільшого недостатньо навіть для того, аби вчасно розчинити якісні гранульовані мінеральні добрива. Значна їх частина, внесена восени, може лежати собі у ґрунті до наступної осені… Хіба можна тут вести мову про те, що ми розкладемо впродовж декількох місяців 4-5 тонн соломи, присипаних сухим ґрунтом?
Тому, вочевидь, не варто зациклюватися лише на цьому аспекті і традиційних агроприйомах. Почнімо з того, що одним з найважливіших агрономічних завдань лущення стерні має бути механічне знищення бур’янів та провокація їх сходів, котрі лишаються у ґрунті. Друге завдання – створення оптимальних умов для мінералізації пожнивних решток, а також створення поживного середовища для наступних культур.
Саме тому у більшості випадків може бути рекомендоване застосування дискового лущильника на глибину 3-6 см відразу після збирання врожаю. Метою цієї операції є ніщо інше як часткове знищення пророслих бур’янів та провокація сходів їх насіння. Диски немовби розворушують залишки вологи у ґрунті і створюють оптимальні умови для проростання. Саме це є головним на даному етапі.
За два-три тижні, в залежності від наявності опадів та вологи у ґрунті, підуть перші результати у вигляді сходів небажаної рослинності в полі. Саме цей момент слід назвати ключовим у плані підготовки ґрунту.
Ці бур’яни необхідно знищити шляхом застосування відповідного агрегату. Якщо ми практикуємо Mini-Till, то це може бути та ж таки дискова борона, яку ми запускаємо на глибину 10-12 см. Якщо ж ми використовуємо класичну технологію – це плуг або глибокорозпушувач.
Однак в тому разі, коли ми збираємося на полі, де були зібрані озимі зернові, проводити сівбу цієї ж осені, то для нас критично важливо забезпечити для насіння швидкий старт, а отже, дати певну кількість азотних добрив (краще КАС) для швидшого перепрівання соломи, і, запустивши в поле передпосівний агрегат, котрий якісно розпушує землю на глибині проростання та розвитку кореневої системи насінини, чітко подрібнює солому та не допускає її потрапляння до посівного ложа. І це все – з максимально ощадним ставленням до вологи у ґрунті.
Таких агрегатів не бракує нині на ринку і їх застосування можна назвати оптимальним для роботи в зоні недостатнього зволоження. Це може бути як модель для вертикального обробітку ґрунту, так і агрегат з більш звичним для нас компонуванням робочих органів з рифленими дисками та культиваторними лапами, що здійснюють підрізання кореневої системи бур’янів на значній глибині. Як варіант – краще мати змогу використати одну з двох технологій на вибір: з зароблянням соломи у ґрунт та з розкиданням пожнивних решток поверхнею поля.
При цьому мінеральне живлення майбутніх посівів має розраховуватися за рік до вирощування озимої пшениці чи ячменю на цьому полі – в тому, що стосується фосфорно-калійних добрив. Під згаданий щойно другий обробіток ґрунту ми вносимо певну кількість азотних добрив (повторимося, краще, щоб це був КАС, враховуючи наші проблеми з вологою та пролонговану дію цього добрива), а безпосередньо при сівбі можна дати розраховану кількість азоту, фосфору та сірки. І, зрештою, необхідні мікроелементи вже можна додати під час позакореневих обробок посівів.
В цьому разі у більшості випадків ми вирішимо проблему з бур’янами (звісно, без внесення ґрунтового гербіциду ми не обійдемося), ми якісно заробимо солому в ґрунт або ж лишимо її на поверхні як мульчу (залежно від специфіки роботи агрегату), підготуємо посівне ложе і збережемо вологу.
Так чи інакше, дуже важливо уникнути перевантаження верхнього шару ґрунту, себто, посівного горизонту перевантаження складнорозчинними пожнивними рештками (ще й разом з NPK) за умов нестачі вологи. Краще використати цю солому як мульчу, заробивши її в ґрунт вже під соняшник чи кукурудзу.
Іван Бойко