На початку листопада завершилася Конференція сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату в Глазго (COP26). У заході брали участь майже 200 держав, він тривав цілих два тижні і ще одну добу. Але і підсумковий документ – Кліматичний пакт Глазго – і загальна ситуація з кліматичними боріннями залишають відчуття невизначеності. З якою доходить просто до смішного. А за методиками та достовірністю визначення джерел викидів просто «глаз да глаз нужен».
Метановий туман
Майже всі країни світу зібралися в Британії на конференцію ООН (CОР26), щоби перевірити, як ідуть кліматичні справи: і чи справиться людство з домашнім завданням – стримати глобальне потепління. Та поважне зібрання поставило більше питань, чим дало відповідей. Як пише BBC, світові лідери роз’їхалися з Глазго, так і не взявши на себе підвищених зобов’язань скоротити викиди, без чого вчені пророкують кліматичну катастрофу вже у цьому столітті.
Серед скромних успіхів цього саміту називають обіцянки припинити вирубку лісів після 2030 року та зменшити викиди метану на 30% до 2030 року. Що стосується метану, то серед його основних джерел вважається тваринництво. І взагалі, сільське господарство – попри продовольчу кризу у світі – зовсім не «священна корова» для радикально налаштованих кліматоборців.
ООН змінює точку зору
Але все виявляється зовсім не так просто, як раніше гадалось. В агропродовольчому секторі багатьох країн продовольчі товаропровідні ланцюжки можуть обігнати землекористування та сільськогосподарське виробництво за кількістю парникових газів, що викидаються в атмосферу.
Згідно з результатами нового дослідження, здійсненого під керівництвом Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (ФАО), на тлі швидкого зростання агропродовольчих систем збільшується кількість викидів, джерелом яких є харчове виробництво, упаковка, транспортування, роздрібна торгівля, побутове споживання, утилізація відходів, а також виробництво добрив.
Лани не винні
На фактори, не пов’язані з виробничою діяльністю господарств та змінами у землекористуванні, у розвинених регіонах вже сьогодні припадає більше половини викидів двоокису вуглецю агропродовольчими системами, а в країнах, що розвиваються, частка таких викидів за останні тридцять років збільшилася більш ніж удвічі. Якщо перейти до цифр, то вони досить переконливі та показові. У 2019 році кількість викидів ПГ світовими агропродовольчими системами склала 16,5 млрд тонн: 7,2 млрд тонн припало на виробничу діяльність усередині господарств, 3,5 млрд тонн – на зміну землекористування, а 5,8 млрд тонн – на процеси у тих чи інших ланках товаропровідних ланцюжків.
Зміна кліматичних стратегій
Вже сьогодні на останнє з перерахованих джерел припадає найбільша кількість викидів основного парникового газу – двоокису вуглецю, тоді як джерелом переважної кількості метану (CH4) та закису азоту (N2O) є сільськогосподарське виробництво. Крім того, значна кількість метану потрапляє в атмосферу через розкладання харчових відходів.
«Найважливіша тенденція останніх тридцяти років, починаючи з 1990 року, виявлена нашими аналітиками, полягає в дедалі помітнішому збільшенні частки викидів, що мають відношення до виробництва продовольства, джерела яких не пов’язані з сільськогосподарськими землями, тобто знаходяться в попередніх сільськогосподарському виробництві або наступних ланках продовольчих, товаропровідних ланцюжків, що справедливо для будь-якого рівня – глобального, регіонального чи національного, – стверджують аналітики. – Це значною мірою позначиться на актуальних з точки зору виробництва продовольства національних стратегіях пом’якшення наслідків зміни клімату, які дотепер приділяли основну увагу скороченню безпосередньо пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом викидів інших парникових газів».
Чого ревуть воли
Що стосується України, то, згідно з даними ретроспективного аналізу викидів сільськогосподарської галузі, проведеного фахівцями «Української асоціації бізнесу та торгівлі», основними виробниками парникових газів в Україні є рослинництво, а саме обробка ґрунту та використання азотних добрив — через викиди N2O, та тваринництво — через викиди СН2 від кишкового бродіння великого рогатої худоби. І слід дати по рогам Зорькам та Буянам, які пускають метанові вітри кліматичних змін. Та в світлі останніх даних може виявитися, що ці висновки трішки вилами по воді писані.
Пильне око
Скажімо, міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) спільно з ФАО вважають, що існуючі підходи до визначення джерела та кількості викидів парникових газів у різних сферах економіки не є достатньо ефективними. І заявили про прагнення здійснити прорив у використанні ядерних та ізотопних методів оцінки, що дозволяють більш достовірно підрахувати викиди. А одним з проривів саміту у Глазго вважають перспективу наведення порядку стосовно моніторингу викидів вуглекислого газу.
Фахівці визнають, що зараз неможливо точно виміряти те, скільки CO2 викидають в атмосферу великі заводи, міста та навіть країни. Зафіксувати такі джерела викидів надзвичайно складно, адже у вуглекислого газу немає кольору та запаху, він миттєво розчиняється в атмосфері. Існують лише непрямі оцінки, які можуть бути дуже неправильними.
Але, починаючи з 2026 р., європейська система під назвою CO2MVS зіставлятиме супутникову зйомку з комп’ютерними моделями, щоб точно визначити, хто що викидає і скільки. CO2MVS зніматиме місцевість з точністю в два кілометри. Тому країни зможуть точно визначати, звідки походить вуглекислий газ, зокрема місця, які нині недооцінюються, переоцінюються чи залишаються досі невідомими. І для багатьох країн світу можлива значна переоцінка.
Карбонові ферми
Наприклад, в Росії до цього питання намагаються підійти з масштабним науковим розмахом. Заявлено про створення у перспективі 80 так званих карбонових полігонів та ферм. На цих майданчиках створюватимуть систему вимірювання скільки та чи інша територія, той чи інший об’єкт поглинають вуглецю та скільки парникового газу виробляють. І це питання не лише чистої науки, а має очевидне корисне значення. Адже з 2023 року Євросоюз готується запровадити «вуглецевий податок» на імпорт, що загрожує суттєвими витратами виробникам та країнам-експортерам. Україна теж мала би потурбуватися про адекватну систему вимірювання свого парникового життя-буття, щоби не платити по чужим рахункам.
Гусінь їсть клімат
Тим більше, що в кліматичні моделі, напевно, доведеться вбудувати ще не один фактор. Нещодавно вчені з Кембриджського університету дійшли до несподіваного висновку. Виявляється, що в кліматичних змінах винуваті не лише люди, коні та корови, а й ненажерлива гусінь. Фахівці проаналізували дані за період з 1985 по 2016 роки, де згадувалися спалахи популяції лускокрилих з сімейства еребіди (Erebidae), а також хімічний склад води у канадських озерах та листя в лісах.
Виявилося, що в роки масових навал комах «листяна площа» скорочувалася в середньому на 22%. При цьому озера містили на 112% більше розчиненого азоту та на 27% менше розчиненого вуглецю порівняно з роками без популяційних спалахів.
Причиною стали рясні екскременти ненажерливих комах, які насичені азотом у високій концентрації. І коли лускокрилих стає забагато, вони здатні змінити кругообіг поживних речовин у воді та на берегах водойм. Екскременти стають добривом для мікробів, які потім виділяють в атмосферу вуглекислий газ. Тобто водойми перетворюються на джерела викидів парникових газів. Тут варто зазначити, що лускокрилі поширені по всьому світу. І фахівці говорять, що очікується розширення ареалу комах далі на північ, що спричинить виробництво ще більшої кількості СО2.
Зорька не винувата
Так що з кліматичними і навколокліматичними вибриками все неоднозначно. А тим більше з тим, хто і якому людству винен за екологічні збитки. Звичайно, боротьба за зменшення викидів парникових газів у атмосферу – це «священна корова» сучасності. Але не варто поспішати робити Зорьку крайньою.
Кирило Степовий
