Серед основних сільськогосподарських культур озимі мають найдовший період вегетації і, при цьому, найбільше критичних фаз росту та розвитку. Щоб отримати очікувану ефективність, агровиробнику необхідно досить детально планувати кожен етап вирощування, а особливо – живлення, яке може збільшити врожайність культури до 2-х разів. Щоб отримати 1 тонну врожаю озимої пшениці треба від 24 до 35 кг азоту, 20-26 кг калію, 10-15 кг фосфору, 5 кг кальцію, приблизно стільки ж магнію та сірки, 250 г заліза, 80 г марганцю, а також 55 г цинку, до 8 г міді і бору.
Залежно від терміну застосування, відрізняють основне, передпосівне, припосівне живлення озимої пшениці та підживлення по вегетації. Способи внесення мінеральних добрив також можуть бути різними і залежать від конкретних умов, періоду та можливостей підприємства: розкидачем, сівалкою в рядок під час посіву, обприскувачем чи культиватором по вегетації тощо. Щодо видів мінеральних добрив, для живлення озимих використовують гранульовані (тверді однокомпонентні та комплексні), рідкі (комплексні або азотні) та мікрогранульовані продукти.
Конкретні ґрунтово-кліматичні умови повинні мати окремі підходи по живленню культур, так само як і конкретне господарство, оскільки технологія суттєво залежить від наявності агрегатів, розташування тощо. Якщо розглядати більшу частину Степу та Лісостепу, маємо досить родючі ґрунти, які, за оптимальних кліматичних умов, можуть забезпечити пшеницю значною кількістю елементів живлення. За даними вітчизняних та зарубіжних дослідників, у подібних умовах, де вміст доступних фосфору та калію в ґрунті вищий середнього, незначні норми мінеральних добрив найефективніше застосовувати в припосівне внесення. Мова йде про 10-20 кг/га д.р. NPK.
Проте найбільшу економічну ефективність має внесення NP, або лише фосфору при посіві культури. Варто зазначити, що окупність припосівного удобрення зростає зі збільшенням вологозабезпечення та зниженням родючості ґрунту.
У разі менш родючих ґрунтів доцільно звернути увагу на основне та передпосівне удобрення культури. Варто зазначити, що залежно від типу агрегатів, які використовуються для заробки добрив у ґрунт, їх розподіл по горизонтах може суттєво відрізнятися. Це варто враховувати, адже, наприклад, за використання певних типів культиваторів до 80% добрив будуть знаходитись у шарі 0-5 см.
Якщо ми говоримо про фосфорно-калійне живлення, то ці елементи не мобільні в ґрунті (за даними дослідників, фосфор може рухатись на 1 см/рік) і такі агротехнічні заходи не будуть результативними. Під боронування найкраще вносити азотні добрива, оскільки до 95% їх вмісту буде зароблено в шар 0-5 см. Проте, у разі використання важких дискових борін у декілька слідів, мінеральні добрива вдасться розподілити більш рівномірно на 3 шари: 0-5, 5-10, 10-20 см.
На бідних ґрунтах рекомендується основне фосфорно-калійне живлення планувати завчасно. Часто перед посівом не вдається внести добрива на потрібну глибину, тому частково їх варто врахувати під попередню культуру.
Багато дискусій ведеться на тему підживлення озимих. Це дійсно непросте питання, адже вибір терміну та препаратів залежить від багатьох факторів: показників родючості ґрунту, терміну посіву, погодних умови під час входу в зиму та відновлення вегетації тощо. Саме тому не існує єдиної стратегії, яку вдасться ефективно використовувати щосезону.
Терміни підживлення:
■ осіннє (перші місяці від посіву);
■ весняне (під час активного розвитку);
■ коли формується і наливається зерно.
Більшість науковців стверджує, що немає сенсу застосовувати позакореневе живлення азотом озимої пшениці восени. До входу культури в зиму кількість азотних добрив має становити близько 8-10% від загальної потреби. Восени культура споживає його небагато, тому завелика доза азоту може спричинити переростання посівів, погіршити стійкість рослини до морозів і, навіть, стати причиною ураження шкідниками.
З азотних добрив найефективніше при посіві та ранньовесняному підживленні використовувати аміачну селітру, починаючи з фази кущення – КАС. Карбамід вносять починаючи з періоду колосіння й до формування зерна. Вибір азотних добрив, що вносяться по вегетації, слід робити з огляду на температуру в регіоні. Буває, що навесні температура піднімається досить швидко, в результаті чого до середини фази виходу в трубку вже не можна підживлювати озимі КАСом, а в інших регіонах в цей же час – працюють до фази колосіння.
Проте, варто пам’ятати про дотримання певних умов задля безпечного використання цього добрива. До відновлення вегетації КАС можна вносити у нормах 10-30 кг/га д.р. без розведення. Починаючи з фази кущення добриво розбавляють і у фазу колосіння, наприклад, його максимальна концентрація має становити 1:8-1:10. Також варто враховувати температуру повітря, вологість, наявність роси, опадів тощо.
Стан розвитку рослин та запаси азоту у ґрунті того чи іншого поля становлять основу для визначення строків, способів та послідовності проведення підживлення різних полів. Ці фактори, звичайно, будуть залежати від строку відновлення вегетації. Передусім необхідно буде підживити ті посіви, які найбільшою мірою потребують додаткового азотного живлення. Посіви, які добре або ж середньо забезпечені азотом і мають гарний стан свого розвитку, підживлюються пізніше. Тому у них намагаються стимулювати не процеси кущення, а збільшення продуктивності колоса.
В основному ранньовесняне підживлення по мерзлоталому ґрунту, прикореневе у фазі кущення та на початку виходу рослин у трубку сприяє зростанню врожайності пшениці озимої і, як свідчать численні дослідження, майже не впливає на якісні показники зерна.
У сучасних реаліях, коли ціни на добрива суттєво зростають, варто звернути увагу на інгібітори уреази та нітрифікації, які широко досліджуються та використовуються у світі. Дані продукти, за умови належної якості та дотримання технології використання, забезпечують ефективне управління азотом у ґрунті та унеможливлюють негативний вплив на екологію.
Вікторія Олійник
